День величався і пишався. Ми ж, двоє піших пішаниць, Упали в небо горілиць, А світ, немов горіх, розпався. I вже ні неба, ні землі — Лиш ти одна, моя надіє, І та не жевріє — чорніє В опротипівнічній імлі. Та дякувати богу — вдвох. Наш день попереду — мов зараз. Ще й солов’їв любовна пара Співає тьох та перетьох.
