Як мало тих, з ким хочеться заснути, Тулитися до рідного плеча, Пірнати в мрії разом і тонути І жити, жити, жити без кінця... Як мало тих, з ким хочеш говорити І день і ніч, і ніч і день — повік, І знати, що насправді дужі крила То не краса — а мудрий чоловік. Як мало тих, кого би міг любити, Точніше, лиш однісінький-один. Шукає серце серця, щоб надпити Нектар, котрий підніме на аршин. Як мало тих... та все таки знайдеться Окрайчик сонця, створений під нас. Шукайте — і, повірте, що знайдеться, Бо той один також шукає вас.
