Весною Чижик молоденький, Такий співучий, проворненький, В садочку все собі скакав, Та якось у сільце й попав; Сердега в клітці рветься, б'ється... А Голуб бачить та сміється: «А що? Попавсь — от тобі й на! Вже, певно, голова дурна... Не бійсь, мене б не піддурили, Бо я не Чижик! Ні... оце!» Аж гульк — і сам піймавсь в сільце.. Ото на себе не надійся, Чужому лихові не смійся!
