Чомусь раптово охолонув чай, Усе тепло разом кудись поділось. А ти, мій любий друже, просто знай, Що так буває не лише із чимось. Що так буває часто у людей: Вони горять, палають і жевріють, Запалюються іскрами ідей, А потім раз – і мов перехворіють. І мовби вже нічого не було, І наче спільно душі не п’яніли. Бо так буває: комусь перейшло, А в іншого – життя перегоріло. Хтось поховає з попелом себе. А кажуть, ним іще лікують рани. А ти посип ним серце, заживе, Лиш обережно, щоб не було грані. Такий холодний чай… Налийте ще! Я розігрію чашкою долоні. Я сподіваюсь, чай не обпече Отак як душі, що уже холодні. 89
