Життя...

Прочитала цікаву думку: коли людина усвідомлює, що вчинила з вами неправильно, вона починає вас уникати. У психології таку поведінку пов’язують із почуттям провини та докорами сумління. А коли людині бракує зрілості визнати свою неправоту, попросити вибачення й узяти відповідальність за свої вчинки, їй простіше зникнути з вашого життя.
І от знаєте, я як завжди , маю що сказати з цього приводу. 😁
Мені завжди було цікаво, чому деяким людям вистачає нахабства втручатися в чуже життя, робити підлості, обговорювати, засуджувати, вигадувати бозна-що, а потім не вистачає елементарної сміливості спокійно пройти повз людину, якій вони все це зробили.
І не має значення, хто це. Родичі, знайомі чи люди, з якими ти за все життя двома реченнями перекинувся. Ступінь знайомства, як виявляється, зовсім не впливає на бажання декого пхати свого носа в чуже життя.
Але найбільше мене забавляє те, як змінюється поведінка таких людей при зустрічі. І хочеться запитати: а що сталося? Чого така незручність? Я ж нікого не переслідую, не вимагаю пояснень і навіть не збираюся з вами з’ясовувати стосунки. То чого ж ви так стараєтеся мене не зустріти? 😂
І я прекрасно знаю, що не всіх мучить совість. Деякі настільки переконані у власній правоті, що ще й ображаються на наслідки своїх же вчинків. У своїх розповідях вони завжди хороші, справедливі й мало не святі. Тільки от одна біда: я знаю не лише те, що ви про себе розповідаєте, а й те, що ви насправді робили.
Мені не потрібні ваші вибачення для того, щоб спокійно жити. І тим більше я не збираюся витрачати час на людей, які не здатні чесно подивитися на власні вчинки. Ми можемо не спілкуватися, не любити одне одного чи мати щось спільне . Але якщо вже вирішили поводитися зі мною по-свинськи, то хоча б не робіть потім вигляд, що це я створюю вам незручності своєю присутністю.
Мене не лякають чужі зуби. Я давно зрозуміла, що найголосніше ними клацають саме за спиною, а при зустрічі чомусь різко закривають рота.
І якщо для того, щоб почуватися порядною людиною, вам потрібно постійно уникати тих, хто знає правду про ваші вчинки, то проблема не в наших зустрічах. Проблема в тому, що ви хочете мати чисту совість, не маючи чистих рук.
І от знаєте, я як завжди , маю що сказати з цього приводу. 😁
Мені завжди було цікаво, чому деяким людям вистачає нахабства втручатися в чуже життя, робити підлості, обговорювати, засуджувати, вигадувати бозна-що, а потім не вистачає елементарної сміливості спокійно пройти повз людину, якій вони все це зробили.
І не має значення, хто це. Родичі, знайомі чи люди, з якими ти за все життя двома реченнями перекинувся. Ступінь знайомства, як виявляється, зовсім не впливає на бажання декого пхати свого носа в чуже життя.
Але найбільше мене забавляє те, як змінюється поведінка таких людей при зустрічі. І хочеться запитати: а що сталося? Чого така незручність? Я ж нікого не переслідую, не вимагаю пояснень і навіть не збираюся з вами з’ясовувати стосунки. То чого ж ви так стараєтеся мене не зустріти? 😂
І я прекрасно знаю, що не всіх мучить совість. Деякі настільки переконані у власній правоті, що ще й ображаються на наслідки своїх же вчинків. У своїх розповідях вони завжди хороші, справедливі й мало не святі. Тільки от одна біда: я знаю не лише те, що ви про себе розповідаєте, а й те, що ви насправді робили.
Мені не потрібні ваші вибачення для того, щоб спокійно жити. І тим більше я не збираюся витрачати час на людей, які не здатні чесно подивитися на власні вчинки. Ми можемо не спілкуватися, не любити одне одного чи мати щось спільне . Але якщо вже вирішили поводитися зі мною по-свинськи, то хоча б не робіть потім вигляд, що це я створюю вам незручності своєю присутністю.
Мене не лякають чужі зуби. Я давно зрозуміла, що найголосніше ними клацають саме за спиною, а при зустрічі чомусь різко закривають рота.
І якщо для того, щоб почуватися порядною людиною, вам потрібно постійно уникати тих, хто знає правду про ваші вчинки, то проблема не в наших зустрічах. Проблема в тому, що ви хочете мати чисту совість, не маючи чистих рук.
1в 17:09
Автор: Клео
