Життя воно таке...
Знаєте, що я вам скажу? Ми так хочемо знайти свою людину, що часом самі не знаємо, куди її потім подіти. 😂
Жінки скаржаться на чоловіків, чоловіки — на жінок. Одним не вистачає уваги, іншим — вдячності. Хтось роками тягне на собі все, а хтось щиро дивується, чого від нього ще хочуть. І сидять потім двоє самотніх людей, кожен зі своїми образами, претензіями й переконанням, що йому в житті попався не той екземпляр.
А правда ж у тому, що стосунки — це не конкурс, хто більше зробив і хто кому винен.
Це коли ти думаєш про людину не тому, що мусиш, а тому, що вона тобі небайдужа. Коли хочеться полегшити їй життя, підтримати, обійняти, запитати, як минув день. Коли не треба випрошувати елементарну увагу, наче ти прийшла до ЖЕКу оформлювати субсидію.
Але є один нюанс. Ми всі по-різному розуміємо любов.
От я, наприклад, можу вирішити, що зараз зроблю чоловікові приємно: наварю борщу, наготую смаколиків, зустріну з усмішкою. Стою така, вся в очікуванні вдячності, а він заходить і питає:
— А що це в тебе так борщем пахне?
І все. Романтика померла, не встигнувши навіть роззутися. 😂
Бо для однієї людини любов — це тарілка гарячого борщу, для іншої — щоб її не чіпали після важкого дня. Для когось турбота — це подарунки, а для когось — коли без зайвих слів сіли поруч, обійняли й побули разом. Комусь потрібні тисяча повідомлень на день, а комусь достатньо знати, що є людина, якій можна зателефонувати серед ночі.
І тут немає правильного чи неправильного. Є ми — зі своїми звичками, характерами, потребами й уявленнями про те, якими мають бути стосунки.
Але ось що справді важливо: не треба все життя намагатися переробити людину під себе.
Якщо тобі потрібна ніжність, а поруч людина, яка вважає обійми проявом слабкості, не факт, що ти колись дочекаєшся свого щастя.
Якщо ти хочеш партнерства, а тобі пропонують роль безкоштовної кухарки, прибиральниці, психологині й цілодобової служби підтримки — може, це не ти надто багато хочеш, а просто людина поруч шукає зовсім інше.
І чоловіки, до речі, теж мають право на свої потреби. Хотіти спокою, поваги, тепла, вірності й жіночої уваги — це нормально. Так само, як нормально для жінки хотіти опори, турботи й відчуття, що вона не сама проти всього світу.
Бо сім’я — це не коли один командує, а другий підлаштовується. І не коли обоє сидять із калькулятором, підраховуючи, хто скільки вклав у стосунки.
Це коли двоє хочуть бути разом і обоє щось для цього роблять.
Тому, перш ніж шукати свою людину, варто чесно відповісти собі на кілька запитань: а яка я сама? Чого хочу? Що можу дати іншому? З чим не готова миритися? Яке життя хочу прожити поруч із партнером?
Бо знайти чоловіка — не проблема. Знайти жінку — теж. Соцмережі, знайомства, друзі, робота, магазини — та хоч біля полиці з гречкою знайомся, якщо доля вирішить пожартувати. 😂
Проблема в іншому: знайти людину, з якою не доведеться щодня воювати за право бути собою.
Людину, з якою можна і сміятися до сліз, і мовчати без незручності. Якій не треба пояснювати по сто разів, чому тобі боляче. Яка не використовує твої слабкості проти тебе. З якою життя не стає ще одним фронтом, де треба постійно оборонятися.
І знаєте, що я думаю?
Можливо, ми надто багато шукаємо ідеальних людей і надто мало звертаємо увагу на те, чи добре нам із реальними.
Бо принців і принцес не існує. У всіх свої таргани, звички й дивацтва. Питання лише в тому, чи можна з цими тарганами жити в одній квартирі й не викликати дезінсекторів щотижня. 🤣
А тепер скажіть мені чесно.
ДЕ ВИ ЗНАЙШЛИ СВОЮ ЛЮДИНУ?
На роботі? У компанії друзів? В інтернеті? Чи випадково зіткнулися в магазині, посварилися через останній батон — і так почалася велика любов?
А може, хтось досі шукає й уже готовий повісити оголошення на стовпі: «Шукаю адекватну людину для спільного життя. Таргани допускаються, але бажано виховані»? 😂❤️
Жінки скаржаться на чоловіків, чоловіки — на жінок. Одним не вистачає уваги, іншим — вдячності. Хтось роками тягне на собі все, а хтось щиро дивується, чого від нього ще хочуть. І сидять потім двоє самотніх людей, кожен зі своїми образами, претензіями й переконанням, що йому в житті попався не той екземпляр.
А правда ж у тому, що стосунки — це не конкурс, хто більше зробив і хто кому винен.
Це коли ти думаєш про людину не тому, що мусиш, а тому, що вона тобі небайдужа. Коли хочеться полегшити їй життя, підтримати, обійняти, запитати, як минув день. Коли не треба випрошувати елементарну увагу, наче ти прийшла до ЖЕКу оформлювати субсидію.
Але є один нюанс. Ми всі по-різному розуміємо любов.
От я, наприклад, можу вирішити, що зараз зроблю чоловікові приємно: наварю борщу, наготую смаколиків, зустріну з усмішкою. Стою така, вся в очікуванні вдячності, а він заходить і питає:
— А що це в тебе так борщем пахне?
І все. Романтика померла, не встигнувши навіть роззутися. 😂
Бо для однієї людини любов — це тарілка гарячого борщу, для іншої — щоб її не чіпали після важкого дня. Для когось турбота — це подарунки, а для когось — коли без зайвих слів сіли поруч, обійняли й побули разом. Комусь потрібні тисяча повідомлень на день, а комусь достатньо знати, що є людина, якій можна зателефонувати серед ночі.
І тут немає правильного чи неправильного. Є ми — зі своїми звичками, характерами, потребами й уявленнями про те, якими мають бути стосунки.
Але ось що справді важливо: не треба все життя намагатися переробити людину під себе.
Якщо тобі потрібна ніжність, а поруч людина, яка вважає обійми проявом слабкості, не факт, що ти колись дочекаєшся свого щастя.
Якщо ти хочеш партнерства, а тобі пропонують роль безкоштовної кухарки, прибиральниці, психологині й цілодобової служби підтримки — може, це не ти надто багато хочеш, а просто людина поруч шукає зовсім інше.
І чоловіки, до речі, теж мають право на свої потреби. Хотіти спокою, поваги, тепла, вірності й жіночої уваги — це нормально. Так само, як нормально для жінки хотіти опори, турботи й відчуття, що вона не сама проти всього світу.
Бо сім’я — це не коли один командує, а другий підлаштовується. І не коли обоє сидять із калькулятором, підраховуючи, хто скільки вклав у стосунки.
Це коли двоє хочуть бути разом і обоє щось для цього роблять.
Тому, перш ніж шукати свою людину, варто чесно відповісти собі на кілька запитань: а яка я сама? Чого хочу? Що можу дати іншому? З чим не готова миритися? Яке життя хочу прожити поруч із партнером?
Бо знайти чоловіка — не проблема. Знайти жінку — теж. Соцмережі, знайомства, друзі, робота, магазини — та хоч біля полиці з гречкою знайомся, якщо доля вирішить пожартувати. 😂
Проблема в іншому: знайти людину, з якою не доведеться щодня воювати за право бути собою.
Людину, з якою можна і сміятися до сліз, і мовчати без незручності. Якій не треба пояснювати по сто разів, чому тобі боляче. Яка не використовує твої слабкості проти тебе. З якою життя не стає ще одним фронтом, де треба постійно оборонятися.
І знаєте, що я думаю?
Можливо, ми надто багато шукаємо ідеальних людей і надто мало звертаємо увагу на те, чи добре нам із реальними.
Бо принців і принцес не існує. У всіх свої таргани, звички й дивацтва. Питання лише в тому, чи можна з цими тарганами жити в одній квартирі й не викликати дезінсекторів щотижня. 🤣
А тепер скажіть мені чесно.
ДЕ ВИ ЗНАЙШЛИ СВОЮ ЛЮДИНУ?
На роботі? У компанії друзів? В інтернеті? Чи випадково зіткнулися в магазині, посварилися через останній батон — і так почалася велика любов?
А може, хтось досі шукає й уже готовий повісити оголошення на стовпі: «Шукаю адекватну людину для спільного життя. Таргани допускаються, але бажано виховані»? 😂❤️
2в 18:35
Автор: Клео