КАВА З ОСІННЮ
КАВА З ОСІННЮ
Зайшла зігрітись до кав'ярні якось —
Густим туманом дихала вона.
Смакую каву з шоколадним смаком —
Люблю, коли вона терпка й міцна.
А за сусіднім столиком сиділа
Золотокоса дама — тиха, мила!
Тримає з порцеляни філіжанку
І лагідно всміхається мені.
Мов полум'я багряного світанку —
Які ж у неї риси чарівні!
Відтінки — чародійності п'янкої,
Красуні не стрічала ще такої.
З проміння сонячного — так здалося,
Пшеничного відливу, сяє все.
Хвилястим морем стелеться волосся —
На ніжні плечі падає густе.
Хоч воду пий з лиця — краси такої,
Божественної вроди неземної.
А на чолі — велична діадема.
Мені кивнула — посмішка свята.
Святково-вишукана, вся богемна...
Так це ж красуня-Осінь Золота!
Палає бурштиновим барвограєм,
Шовковим голосом мені мовляє:
«Дивуєшся? Я теж промерзла трішки.
Жовтневий вальс кружляли з листям ми.
Холодний дощик намочив нам ніжки,
Голубив вітер подихом зими,
Коли я світу фарбувала душу —
Як ти — і я такóж зігрітись мушу».
Так дивно, непомітно зникла Осінь —
Як марево зникає в тихім сні.
Не втямлю, як це пояснити й досі...
А, може, все привидилось мені?
Так таємниче попрощавшись з нами —
Заколисала світ... пішла світами.
Зайшла зігрітись до кав'ярні якось —
Густим туманом дихала вона.
Смакую каву з шоколадним смаком —
Люблю, коли вона терпка й міцна.
А за сусіднім столиком сиділа
Золотокоса дама — тиха, мила!
Тримає з порцеляни філіжанку
І лагідно всміхається мені.
Мов полум'я багряного світанку —
Які ж у неї риси чарівні!
Відтінки — чародійності п'янкої,
Красуні не стрічала ще такої.
З проміння сонячного — так здалося,
Пшеничного відливу, сяє все.
Хвилястим морем стелеться волосся —
На ніжні плечі падає густе.
Хоч воду пий з лиця — краси такої,
Божественної вроди неземної.
А на чолі — велична діадема.
Мені кивнула — посмішка свята.
Святково-вишукана, вся богемна...
Так це ж красуня-Осінь Золота!
Палає бурштиновим барвограєм,
Шовковим голосом мені мовляє:
«Дивуєшся? Я теж промерзла трішки.
Жовтневий вальс кружляли з листям ми.
Холодний дощик намочив нам ніжки,
Голубив вітер подихом зими,
Коли я світу фарбувала душу —
Як ти — і я такóж зігрітись мушу».
Так дивно, непомітно зникла Осінь —
Як марево зникає в тихім сні.
Не втямлю, як це пояснити й досі...
А, може, все привидилось мені?
Так таємниче попрощавшись з нами —
Заколисала світ... пішла світами.
4Вчера в 23:01
Автор: _TVOY_ANGEL_