Душа...
Є люди, що прокрались в душу…
І поселилися тихенько там.
Живуть в тобі, в твоєму серці…
І ти їх любиш просто так…
Ти згадуєш їх час від часу…
Той спогад ніжно зігріва.
Вони в тобі будуть назавжди…
Так вже влаштоване життя.
І ти із цим звикаєш жити…
Бува, подумаєш: «Як так?..
Як же могли ми поселити
Когось в душі у себе там?..»
Та так буває… Непомітно…
Людину поселяєш там…
Оту, що мила вона серцю…
Оту, що сильно покохав…
І там собі її ти любиш…
З собою носиш у душі…
Теплом тебе вона там гріє,
Якщо вже холодно тобі…
Буває й сум десь викликає,
Якщо про неї нагада…
Якась мелодія… Чи в фільмі…
Та схожа сцена із життя…
Та все одно її ти любиш…
Вона твоя, бо там живе…
Чужу ти в душу не поселиш…
Лиш ту, що рідна понад все…
А рідна стала, бо кохана…
І найдорожча на землі…
Твоя душа її впізнала…
Впізнала, бо є рідні ви…
Ото ж так і прокралась в душу…
Й навіки поселилась там…
Живе в тобі… Її ти любиш…
Так лиш раз в житті бува…
І поселилися тихенько там.
Живуть в тобі, в твоєму серці…
І ти їх любиш просто так…
Ти згадуєш їх час від часу…
Той спогад ніжно зігріва.
Вони в тобі будуть назавжди…
Так вже влаштоване життя.
І ти із цим звикаєш жити…
Бува, подумаєш: «Як так?..
Як же могли ми поселити
Когось в душі у себе там?..»
Та так буває… Непомітно…
Людину поселяєш там…
Оту, що мила вона серцю…
Оту, що сильно покохав…
І там собі її ти любиш…
З собою носиш у душі…
Теплом тебе вона там гріє,
Якщо вже холодно тобі…
Буває й сум десь викликає,
Якщо про неї нагада…
Якась мелодія… Чи в фільмі…
Та схожа сцена із життя…
Та все одно її ти любиш…
Вона твоя, бо там живе…
Чужу ти в душу не поселиш…
Лиш ту, що рідна понад все…
А рідна стала, бо кохана…
І найдорожча на землі…
Твоя душа її впізнала…
Впізнала, бо є рідні ви…
Ото ж так і прокралась в душу…
Й навіки поселилась там…
Живе в тобі… Її ти любиш…
Так лиш раз в житті бува…
3в 21:01
Автор: Клео