Думки...
Колись ти зрозумієш, що якщо тобі комфортно наодинці із собою, то й людям поруч із тобою буде комфортно.
Найважче — це коли людина сама себе не витримує. Їй постійно треба хтось поруч. Поговорити. Написати. Подзвонити. Кудись піти. Лише б не залишитися наодинці з власними думками.
Тиша починає дратувати. Вечір здається порожнім. Телефон перевіряється кожні п'ять хвилин — раптом хтось згадав. А потім з'являється людина — і на неї тихенько вішається весь цей внутрішній шум.
«Розважай мене. Заспокоюй мене. Доведи, що я тобі потрібен. Не відходь далеко, бо мені знову стане порожньо».
Ну а людина тут до чого?
Вона ж не зарядний пристрій для твоєї душі.
Коли тобі добре із собою, все стає набагато простіше. Цінніше, навіть у своїх власних очах. Ти не тримаєшся за людей зубами. Не вимагаєш постійної уваги. Не влаштовуєш трагедію з того, що хтось зайнятий своїм життям. Ти можеш сказати: «Іди, займайся своїми справами. Побачимось потім». І справді піти займатися своїми.
Оце, до речі, дуже приваблива якість — коли людині не треба постійно доводити, що вона комусь потрібна. Їй просто добре самій. Наодинці з власною тишею.
А з кимось — ще краще.
І різниця величезна.
Коли ти приходиш до людини не від порожнечі, а з власного повного життя, ти вже нічого з неї не вимагаєш. Ти просто обираєш бути поруч. Ти даєш.
Колись ти зрозумієш: люди найбільше розслабляються поруч із тими, кому не треба їх використовувати, щоб почуватись добре.
А для цього спочатку треба навчитися нормально проводити час із одним дуже непростим співрозмовником.
Ім'я якого — ти. ❤️
"Колись ти зрозумієш..."
Найважче — це коли людина сама себе не витримує. Їй постійно треба хтось поруч. Поговорити. Написати. Подзвонити. Кудись піти. Лише б не залишитися наодинці з власними думками.
Тиша починає дратувати. Вечір здається порожнім. Телефон перевіряється кожні п'ять хвилин — раптом хтось згадав. А потім з'являється людина — і на неї тихенько вішається весь цей внутрішній шум.
«Розважай мене. Заспокоюй мене. Доведи, що я тобі потрібен. Не відходь далеко, бо мені знову стане порожньо».
Ну а людина тут до чого?
Вона ж не зарядний пристрій для твоєї душі.
Коли тобі добре із собою, все стає набагато простіше. Цінніше, навіть у своїх власних очах. Ти не тримаєшся за людей зубами. Не вимагаєш постійної уваги. Не влаштовуєш трагедію з того, що хтось зайнятий своїм життям. Ти можеш сказати: «Іди, займайся своїми справами. Побачимось потім». І справді піти займатися своїми.
Оце, до речі, дуже приваблива якість — коли людині не треба постійно доводити, що вона комусь потрібна. Їй просто добре самій. Наодинці з власною тишею.
А з кимось — ще краще.
І різниця величезна.
Коли ти приходиш до людини не від порожнечі, а з власного повного життя, ти вже нічого з неї не вимагаєш. Ти просто обираєш бути поруч. Ти даєш.
Колись ти зрозумієш: люди найбільше розслабляються поруч із тими, кому не треба їх використовувати, щоб почуватись добре.
А для цього спочатку треба навчитися нормально проводити час із одним дуже непростим співрозмовником.
Ім'я якого — ти. ❤️
"Колись ти зрозумієш..."
2в 11:14
Автор: Клео