Любов...
Вона по венах його розлилась,
Вросла у душу і забрала серце.
Він часто думав: де вона взялась?
У очі як дививсь – палало серце.
Коли торкавсь – то струм по ньому йшов,
Тремтіло тіло, лиш візьме за руку.
Вона чаклунка, мабуть, а чи хто?..
Без неї світ не милий, і в душі так пусто…
Як довго не побачить – то у снах
Вона приходила й лукаво посміхалась.
До ранку образ той із ним у снах блукав,
Лиш з першим променем вона кудись дівалась.
Вночі, коли у небі зірочки,
На них дивився й усмішку там бачив.
А вітер, коли листям шурхотів,
То, ніби сміх її, він чув – і знову в нього серце плаче…
Без неї сумно і печально так,
Так хоче знов поглянути в ті очі,
В яких він просто потопав,
Й відчути знов, як кров в душі клекоче.
Вона по венах його розлилась,
Так, ніби в душу вросла і в серце.
Над цим постійно думав і гадав:
Вона чаклунка? Чи йому здається?..
Вросла у душу і забрала серце.
Він часто думав: де вона взялась?
У очі як дививсь – палало серце.
Коли торкавсь – то струм по ньому йшов,
Тремтіло тіло, лиш візьме за руку.
Вона чаклунка, мабуть, а чи хто?..
Без неї світ не милий, і в душі так пусто…
Як довго не побачить – то у снах
Вона приходила й лукаво посміхалась.
До ранку образ той із ним у снах блукав,
Лиш з першим променем вона кудись дівалась.
Вночі, коли у небі зірочки,
На них дивився й усмішку там бачив.
А вітер, коли листям шурхотів,
То, ніби сміх її, він чув – і знову в нього серце плаче…
Без неї сумно і печально так,
Так хоче знов поглянути в ті очі,
В яких він просто потопав,
Й відчути знов, як кров в душі клекоче.
Вона по венах його розлилась,
Так, ніби в душу вросла і в серце.
Над цим постійно думав і гадав:
Вона чаклунка? Чи йому здається?..
2в 15:15
Автор: Клео