Колись...
Колись ти зрозумієш, що найважче прощатися не з людьми, а зі своїми ілюзіями. Саме так прийде просвітлення. Відпустивши ілюзії - відпустиш людину.
З людьми все набагато простіше. Вони просто йдуть. Або залишаються. Це життя. Випадки різні.
Набагато болючіше відпускати те, у що ти так щиро вірив. Визнати, що людина була не такою, як ти її бачив. Що слова нічого не означали. Що обіцянки так і залишилися обіцянками. Що майбутнє, яке ти вже встиг прожити у своїй голові, ніколи не існувало. Ти сам звів повітряні замки
Саме це розбиває серце.
Не люди. Не їхній вчинок. А той світ, який ти встиг побудувати навколо них. Ті емоції, якими ти це все наділив.
Кожен із нас хоча б раз оплакував не те, що сталося. Ми оплакували те, чого так і не сталося. Розмови, яких не буде. Дім, який уже майже бачили. Старість, яку уявляли поруч. Щастя, яке було таким справжнім... поки жило лише в нашій уяві.
Найболючіше навіть не відпустити ці мрії. Найболючіше — чесно сказати собі: «Я помилився. Я все вигадав». Не тому, що був слабким. А тому, що дуже хотів вірити. Сподівався. Жим цим кожну хвилину.
Колись ти зрозумієш, що ілюзії завжди вмирають важче за правду. Бо правда приходить один раз. А ілюзії ще довго просять дати їм останній шанс. І саме тому ми так часто тримаємося не за людей. Ми тримаємося за власну надію, що все-таки помилилися не ми, а реальність.
Колись ти зрозумієш, що ілюзії це не погано, але коли їм є міра. ❤️
З людьми все набагато простіше. Вони просто йдуть. Або залишаються. Це життя. Випадки різні.
Набагато болючіше відпускати те, у що ти так щиро вірив. Визнати, що людина була не такою, як ти її бачив. Що слова нічого не означали. Що обіцянки так і залишилися обіцянками. Що майбутнє, яке ти вже встиг прожити у своїй голові, ніколи не існувало. Ти сам звів повітряні замки
Саме це розбиває серце.
Не люди. Не їхній вчинок. А той світ, який ти встиг побудувати навколо них. Ті емоції, якими ти це все наділив.
Кожен із нас хоча б раз оплакував не те, що сталося. Ми оплакували те, чого так і не сталося. Розмови, яких не буде. Дім, який уже майже бачили. Старість, яку уявляли поруч. Щастя, яке було таким справжнім... поки жило лише в нашій уяві.
Найболючіше навіть не відпустити ці мрії. Найболючіше — чесно сказати собі: «Я помилився. Я все вигадав». Не тому, що був слабким. А тому, що дуже хотів вірити. Сподівався. Жим цим кожну хвилину.
Колись ти зрозумієш, що ілюзії завжди вмирають важче за правду. Бо правда приходить один раз. А ілюзії ще довго просять дати їм останній шанс. І саме тому ми так часто тримаємося не за людей. Ми тримаємося за власну надію, що все-таки помилилися не ми, а реальність.
Колись ти зрозумієш, що ілюзії це не погано, але коли їм є міра. ❤️
4в 18:22
Автор: Клео