Життя...
Я змучилася. Не від життя.
Від людей, які давно перестали бути справжніми.
Від фальші, яка вже нікого не дивує.
Від заздрості, яку прикривають «щирими порадами».
Від брехні, яку називають дипломатією.
Від неповаги, яку виправдовують характером.
Від самовпевненості людей, яким бракує елементарної мудрості.
Від порожніх слів, незакінчених справ і душ, які давно перестали працювати над собою.
Іноді так хочеться сказати все, що бачиш…….
Назвати імена та прізвища і вивалити все в лоб.
Раніше думала, що з віком стане легше не помічати очевидне. Сталося навпаки. Чим старша стаю, тим важче заплющувати очі на речі, які руйнують людей зсередини.
Найстрашніше навіть не те, що люди помиляються.
Найстрашніше, коли вони роками не хочуть нічого змінювати. Живуть однаково. Звинувачують усіх навколо. Передають свої образи, свою брехню, свою неповагу дітям. А ті — своїм.
І це могло б зовсім зневірити.
Але потім я згадую одну просту істину.
Чужі вчинки — це не вирок для світу. Це лише їхній вибір.
Мій вибір — не стати такою самою.
Не дозволити чужій фальші зробити мене цинічною.
Не дозволити чужій брехні навчити мене брехати.
Не дозволити чужій заздрості забрати в мене здатність щиро радіти за інших.
Бо справжня перемога — не змінити всіх навколо.
Справжня перемога — залишитися людиною у світі, де це стає дедалі більшою рідкістю.
Від людей, які давно перестали бути справжніми.
Від фальші, яка вже нікого не дивує.
Від заздрості, яку прикривають «щирими порадами».
Від брехні, яку називають дипломатією.
Від неповаги, яку виправдовують характером.
Від самовпевненості людей, яким бракує елементарної мудрості.
Від порожніх слів, незакінчених справ і душ, які давно перестали працювати над собою.
Іноді так хочеться сказати все, що бачиш…….
Назвати імена та прізвища і вивалити все в лоб.
Раніше думала, що з віком стане легше не помічати очевидне. Сталося навпаки. Чим старша стаю, тим важче заплющувати очі на речі, які руйнують людей зсередини.
Найстрашніше навіть не те, що люди помиляються.
Найстрашніше, коли вони роками не хочуть нічого змінювати. Живуть однаково. Звинувачують усіх навколо. Передають свої образи, свою брехню, свою неповагу дітям. А ті — своїм.
І це могло б зовсім зневірити.
Але потім я згадую одну просту істину.
Чужі вчинки — це не вирок для світу. Це лише їхній вибір.
Мій вибір — не стати такою самою.
Не дозволити чужій фальші зробити мене цинічною.
Не дозволити чужій брехні навчити мене брехати.
Не дозволити чужій заздрості забрати в мене здатність щиро радіти за інших.
Бо справжня перемога — не змінити всіх навколо.
Справжня перемога — залишитися людиною у світі, де це стає дедалі більшою рідкістю.
5в 21:45
Автор: Клео