Помста ...
Колись ти зрозумієш, що найкраща помста — ніяка.
Поки болить, дуже хочеться, щоб людина відчула те саме. Щоб життя повернуло їй усе, що вона зробила. Щоб одного дня вона зрозуміла, як це — залишитися зі своїм болем наодинці. Щоб страждала, навіть більше за тебе. Щоб наздогнали і карма і бумеранг вкупі.
Та потім ловиш себе на думці: скільки часу вже минуло, а ти все ще живеш цією історією. Вона давно закінчилася, а ти ніби не можеш із неї вийти. Не тому, що любиш. Не тому, що не забув. Не тому що людина була аж настільки тобі дорога. Просто всередині сидить це вперте бажання, щоб усе стало справедливо. Чому з тобою можна от так.
Та згодом осяює. Поки чекаєш цієї справедливості, твоє життя не стоїть на місці. Воно минає. День за днем. Година за годиною. Час,як пісок крізь пальці минає. А людина, через яку все почалося, може вже давно про тебе не думає. Вона вже в своєму новому житті з новими людьми, новими історіями і можливостями.
Тоді вперше стає шкода не себе в минулому. Стає шкода себе сьогоднішнього. Того, хто стільки часу носив чужий вчинок у власному серці. Того, хто не помічав життя навколо. Того, хто втратив чимало, поки жив в очікуванні помсти. А час назад не повернеш.
Знаєш, іноді перемога виглядає зовсім не так, як ми уявляємо. Це не тоді, коли комусь стало так само боляче. Це тоді, коли одного ранку прокидаєшся і розумієш, що тобі більше нічого не хочеться доводити. Що ця історія більше не керує твоїм настроєм. Що вона перестала забирати твої думки. Що ти вільний від всіх тривог і переживань. Нарешті з'явилася легкість. Збережи її і запам'ятай.
Колись ти зрозумієш, що найкраща помста — це не стати схожим на тих, хто колись зробив боляче. Усе інше життя якось розставляє без нашої допомоги.❤️
Поки болить, дуже хочеться, щоб людина відчула те саме. Щоб життя повернуло їй усе, що вона зробила. Щоб одного дня вона зрозуміла, як це — залишитися зі своїм болем наодинці. Щоб страждала, навіть більше за тебе. Щоб наздогнали і карма і бумеранг вкупі.
Та потім ловиш себе на думці: скільки часу вже минуло, а ти все ще живеш цією історією. Вона давно закінчилася, а ти ніби не можеш із неї вийти. Не тому, що любиш. Не тому, що не забув. Не тому що людина була аж настільки тобі дорога. Просто всередині сидить це вперте бажання, щоб усе стало справедливо. Чому з тобою можна от так.
Та згодом осяює. Поки чекаєш цієї справедливості, твоє життя не стоїть на місці. Воно минає. День за днем. Година за годиною. Час,як пісок крізь пальці минає. А людина, через яку все почалося, може вже давно про тебе не думає. Вона вже в своєму новому житті з новими людьми, новими історіями і можливостями.
Тоді вперше стає шкода не себе в минулому. Стає шкода себе сьогоднішнього. Того, хто стільки часу носив чужий вчинок у власному серці. Того, хто не помічав життя навколо. Того, хто втратив чимало, поки жив в очікуванні помсти. А час назад не повернеш.
Знаєш, іноді перемога виглядає зовсім не так, як ми уявляємо. Це не тоді, коли комусь стало так само боляче. Це тоді, коли одного ранку прокидаєшся і розумієш, що тобі більше нічого не хочеться доводити. Що ця історія більше не керує твоїм настроєм. Що вона перестала забирати твої думки. Що ти вільний від всіх тривог і переживань. Нарешті з'явилася легкість. Збережи її і запам'ятай.
Колись ти зрозумієш, що найкраща помста — це не стати схожим на тих, хто колись зробив боляче. Усе інше життя якось розставляє без нашої допомоги.❤️
1Вчера в 23:57
Автор: Клео