Бог зустрів її душу...
Бог зустрів її душу і довго мовчав, ніби давав їй право не тримати вигляд.
Вона стояла трохи втомлена - не тільки тілом. У ній було те, що не видно одразу: виснаження, яке накопичилось тихо, день за днем.
- Ти зараз не в найкращому стані, - сказав Він спокійно.
Вона не заперечила. Бо заперечувати вже не було сил.
- Я ніби зламалась, - чесно сказала вона. - Нічого не хочеться. Навіть те, що раніше було звичним, тепер важке.
І в цій фразі не було драматизації - тільки правда.
Бог кивнув так, ніби це не було чимось новим для Нього.
- Ти втомилась, - відповів Він. - Не тільки фізично.
Вона опустила погляд.
- Я уникаю людей… і не хочу повертатись у те, де їх багато. Я ніби сховалась і досі не можу вийти.
- Це не слабкість, - сказав Бог. - Це захист, який затягнувся.
Вона задумалась. Десь глибоко всередині це звучало правдиво, але не полегшувало стан.
- І радості мало, - додала вона тихіше. - Навіть те, що раніше могло радувати… зараз ніби не працює.
Бог не поспішав наповнювати її словами «все буде добре». Він просто був поруч із цією порожнечею, не заперечуючи її.
- Ти зараз проходиш період, де не відчувається яскраво нічого, - сказав Він. - Але це не означає, що в тобі нічого немає.
Вона трохи стиснула пальці.
- Я хоча б якось тримаюсь, - сказала вона. І це прозвучало не як досягнення, а як факт, за який вона сама не до кінця розуміла, чому тримається.
Бог подивився на неї уважно, але без тиску.
- Це і є важливе, - тихо відповів Він. - Не завжди «йти вперед». Іноді - просто не впасти в те, що тягне вниз.
Вона не одразу відчула полегшення. Але в цій розмові зникло одне - відчуття, що з нею «щось не так».
Бо інколи життя не питає, чи зручно тобі. Воно просто стає важким.
А ти - просто залишаєшся.
Вона стояла трохи втомлена - не тільки тілом. У ній було те, що не видно одразу: виснаження, яке накопичилось тихо, день за днем.
- Ти зараз не в найкращому стані, - сказав Він спокійно.
Вона не заперечила. Бо заперечувати вже не було сил.
- Я ніби зламалась, - чесно сказала вона. - Нічого не хочеться. Навіть те, що раніше було звичним, тепер важке.
І в цій фразі не було драматизації - тільки правда.
Бог кивнув так, ніби це не було чимось новим для Нього.
- Ти втомилась, - відповів Він. - Не тільки фізично.
Вона опустила погляд.
- Я уникаю людей… і не хочу повертатись у те, де їх багато. Я ніби сховалась і досі не можу вийти.
- Це не слабкість, - сказав Бог. - Це захист, який затягнувся.
Вона задумалась. Десь глибоко всередині це звучало правдиво, але не полегшувало стан.
- І радості мало, - додала вона тихіше. - Навіть те, що раніше могло радувати… зараз ніби не працює.
Бог не поспішав наповнювати її словами «все буде добре». Він просто був поруч із цією порожнечею, не заперечуючи її.
- Ти зараз проходиш період, де не відчувається яскраво нічого, - сказав Він. - Але це не означає, що в тобі нічого немає.
Вона трохи стиснула пальці.
- Я хоча б якось тримаюсь, - сказала вона. І це прозвучало не як досягнення, а як факт, за який вона сама не до кінця розуміла, чому тримається.
Бог подивився на неї уважно, але без тиску.
- Це і є важливе, - тихо відповів Він. - Не завжди «йти вперед». Іноді - просто не впасти в те, що тягне вниз.
Вона не одразу відчула полегшення. Але в цій розмові зникло одне - відчуття, що з нею «щось не так».
Бо інколи життя не питає, чи зручно тобі. Воно просто стає важким.
А ти - просто залишаєшся.
2в 09:03
Автор: умнаЯ_дура