Хочеш... - Дневник Ця__Мадам___ДурмаН

Ходімо, я позичу тобі свої черевики.
Не лише для того, щоб ти пройшов моєю дорогою,
а щоб зрозумів, через що я насправді пройшов.
Щоб відчув вагу днів, коли втома гнула мені плечі,
і холод ночей, де тиша була єдинимм співрозмовником.
Ходімо, я позичу тобі свої черевики.
Щоб ти промок під тим самим дощем, який просочив мою душу,
і спіткнувся об ті самі камені, які я намагався обійти.
Щоб ти зрозумів: не завжди я обирав поразку —
інколи іншого виходу просто не було, крім як іти далі.
Ходімо, я позичу тобі свої черевики.
Щоб ти побачив, що за кожним рішенням стояв страх,
за кожною помилкою — рана,
а за кожною усмішкою — історія, про яку майже ніхто не знає.
Легко судити з відстані,
коли тебе не болять ноги,
коли ти не тягнеш чужу втому,
коли ти не бачив, як мрії згасають — одна за одною.
Ходімо, пройдешся моєю дорогою,
відчуєш мої кроки і мої сумніви —
і, можливо, тоді зрозумієш,
що я не такий сильний, як ти думав,
і не такий слабкий, як дехто вирішив.
Бо ніхто не має права судити історію, якої не прожив.
Ніхто не може говорити про чужий тягар,
не відчувши його на власній шкірі.
Тож ходімо, взуй мої черевики,
йди моєю дорогою…
і лише тоді скажи,
чи зможеш ти й далі мене судити.
~