Легенда,а може правда - Дневник Le_mon4ik
КОЛИ ВОДА ПРИЙМАЄ СВІТЛО✨
У ніч перед Водохрещем світ дихає інакше.
Навіть мороз не пече — він очищає.
Сніг не просто падає — він слухає землю.
А небо схиляється так низько,
що між зірками й водою не лишається відстані.
Кажуть, у цю ніч Господь особливо добрий і всепрощаючий.
Він лагідно дивиться на землю
і від Його погляду
вода стає — справжнім дивом.
Давним-давно, коли молитви ще не мали слів,
а віра жила лише в серцях.
Жив на світі Коваль, чи то Мудрець — це було так давно, що люди, вже не пам'ятають.
Цей чоловік не торкався заліза.
Він торкався межі між болем і тишею.
У Вечір перед Водохрещем
Чоловік прийшов до Ріки.
Вона була скута кригою —
темною, як людська пам’ять.
Місяць лежав у льодах,
наче печать.
— Чи прийде Світло? — прошепотів він.
— Чи побачиш ти нас цієї ночі, Господи?
Враз небо відкрилося.
Не громом, не блискавкою,
а тишею, яка стала, ще глибшою.
Зорі завмерли в своєму сяйві,
а час схилив голову.
Світло зійшло зверху.
Воно пройшло крізь.
Крізь холод.
Крізь кригу.
Крізь темну глибину.
І вода прийняла Його.
Крига тріснула, мов стара оболонка,
і річка стала прозорою,
як серце без страху.
Вона стала святою!
Чистою, мов душа немовляти
при народженні.
І тоді Чоловік зрозумів:
благословення — не в жесті,
а в дотику присутності.
Він опустив руки в ополонку.
Вода не була холодом.
Вона була правдою.
Вона знімала важкий рік,
мов плащ, змочений сльозами.
Забирала слова, що ранили.
Думки, що темніли від болю.
Страхи, які гнітили серця.
Бо в цю ніч —
Господь не судить.
Він дозволяє.
Дозволяє воді бути чистою.
Людині — очистити тіло.
Душі — скинути тягар.
Коли ми кажемо: вода освячується,
це означає одне:
Бог знову вірить людині.
Тож цієї ночі,
коли зорі дивляться в ополонки,
зупинись.
Уяви, що твоя душа — свята Ріка.
Нехай усе важке,
що сталося за рік осяде, змиє.
Нехай Боже світло пройде крізь тебе.
І хай вода прийме Його.
Бо там, де вода приймає Світло,
починається нове життя.
Мирне, світле і переможне!💛💙
Изм. Le_mon4ik (6 Янв 2026 в 12:44)
8
У ніч перед Водохрещем світ дихає інакше.
Навіть мороз не пече — він очищає.
Сніг не просто падає — він слухає землю.
А небо схиляється так низько,
що між зірками й водою не лишається відстані.
Кажуть, у цю ніч Господь особливо добрий і всепрощаючий.
Він лагідно дивиться на землю
і від Його погляду
вода стає — справжнім дивом.
Давним-давно, коли молитви ще не мали слів,
а віра жила лише в серцях.
Жив на світі Коваль, чи то Мудрець — це було так давно, що люди, вже не пам'ятають.
Цей чоловік не торкався заліза.
Він торкався межі між болем і тишею.
У Вечір перед Водохрещем
Чоловік прийшов до Ріки.
Вона була скута кригою —
темною, як людська пам’ять.
Місяць лежав у льодах,
наче печать.
— Чи прийде Світло? — прошепотів він.
— Чи побачиш ти нас цієї ночі, Господи?
Враз небо відкрилося.
Не громом, не блискавкою,
а тишею, яка стала, ще глибшою.
Зорі завмерли в своєму сяйві,
а час схилив голову.
Світло зійшло зверху.
Воно пройшло крізь.
Крізь холод.
Крізь кригу.
Крізь темну глибину.
І вода прийняла Його.
Крига тріснула, мов стара оболонка,
і річка стала прозорою,
як серце без страху.
Вона стала святою!
Чистою, мов душа немовляти
при народженні.
І тоді Чоловік зрозумів:
благословення — не в жесті,
а в дотику присутності.
Він опустив руки в ополонку.
Вода не була холодом.
Вона була правдою.
Вона знімала важкий рік,
мов плащ, змочений сльозами.
Забирала слова, що ранили.
Думки, що темніли від болю.
Страхи, які гнітили серця.
Бо в цю ніч —
Господь не судить.
Він дозволяє.
Дозволяє воді бути чистою.
Людині — очистити тіло.
Душі — скинути тягар.
Коли ми кажемо: вода освячується,
це означає одне:
Бог знову вірить людині.
Тож цієї ночі,
коли зорі дивляться в ополонки,
зупинись.
Уяви, що твоя душа — свята Ріка.
Нехай усе важке,
що сталося за рік осяде, змиє.
Нехай Боже світло пройде крізь тебе.
І хай вода прийме Його.
Бо там, де вода приймає Світло,
починається нове життя.
Мирне, світле і переможне!💛💙
Изм. Le_mon4ik (6 Янв 2026 в 12:44)
8
Автор: Le_mon4ik
6 Янв 2026 в 12:43