Не залишайте на потIм - Дневник Le_mon4ik
НЕ ЗАЛИШАЙТЕ НА ПОТІМ.
Не кажіть собі -"зроблю колись",
Бо "потім" стирає всі мрії.
Так тихо минає ранковий блиск,
І ніч свої крила розкрила.
Ми часто чекаємо прийде той час,
Та він не приходить ніколи.
Бо завтра, це ніби туманний міраж,
Що тане на обрії долі.
Сьогодні - це шанс, що горить у руках,
Це подих, що вже не вернеться.
А завтра лишитися може у снах,
В надії що потім проснешся.
Дитинство минуло, як тихий момент,
Де сміх був і пісні лунали.
Тепер лише спогади, виросли ми,
Самотність, нам подруга стала .
Без стуку дорослість прийшла у життя,
Із нею проблеми і втома.
Бо час не питає " чого ти бажав?"
Він просто проходить невтомно.
Ми так боїмося зробити той крок,
Який приведе нас до мрії.
Та гірше прожити без цілі роки,
Подумавши потім ще встигну.
Не жди поки доля подасть тобі знак,
Не слухай поради мінливі.
Бо день не повториться, він ніби птах,
Злітає, торкнувшись події.
Не жди ідеальності ,пастка вона,
Її не існує в природі.
Живи поки серце підказує шлях,
І очі горять до нового.
Хай страх не хапає за ноги тебе,
І сумнів не давить на плечі.
Та спробу невдалу ,ще можна змінить,
Ніж втрачений час, мрію, речі.
Бо мить, це вогонь що палає в тобі,
Не думай його погасити.
У правді живи, проживи у журбі,
Тож дій, не здавайся ,не бійся.
Так час промайне, поки будеш сидіть,
Коли відкладаєш на потім.
І йде день за днем, ну а ти ніби спиш,
Під тягарем власних " не зможу".
Так встань і зроби, те що треба в цю мить,
Хай серце веде тебе й доля.
Бо " потім", табличка зруйнованих мрій,
Знай життя любить слово "сьогодні".
Изм. Le_mon4ik (в 12:07)
4
Не кажіть собі -"зроблю колись",
Бо "потім" стирає всі мрії.
Так тихо минає ранковий блиск,
І ніч свої крила розкрила.
Ми часто чекаємо прийде той час,
Та він не приходить ніколи.
Бо завтра, це ніби туманний міраж,
Що тане на обрії долі.
Сьогодні - це шанс, що горить у руках,
Це подих, що вже не вернеться.
А завтра лишитися може у снах,
В надії що потім проснешся.
Дитинство минуло, як тихий момент,
Де сміх був і пісні лунали.
Тепер лише спогади, виросли ми,
Самотність, нам подруга стала .
Без стуку дорослість прийшла у життя,
Із нею проблеми і втома.
Бо час не питає " чого ти бажав?"
Він просто проходить невтомно.
Ми так боїмося зробити той крок,
Який приведе нас до мрії.
Та гірше прожити без цілі роки,
Подумавши потім ще встигну.
Не жди поки доля подасть тобі знак,
Не слухай поради мінливі.
Бо день не повториться, він ніби птах,
Злітає, торкнувшись події.
Не жди ідеальності ,пастка вона,
Її не існує в природі.
Живи поки серце підказує шлях,
І очі горять до нового.
Хай страх не хапає за ноги тебе,
І сумнів не давить на плечі.
Та спробу невдалу ,ще можна змінить,
Ніж втрачений час, мрію, речі.
Бо мить, це вогонь що палає в тобі,
Не думай його погасити.
У правді живи, проживи у журбі,
Тож дій, не здавайся ,не бійся.
Так час промайне, поки будеш сидіть,
Коли відкладаєш на потім.
І йде день за днем, ну а ти ніби спиш,
Під тягарем власних " не зможу".
Так встань і зроби, те що треба в цю мить,
Хай серце веде тебе й доля.
Бо " потім", табличка зруйнованих мрій,
Знай життя любить слово "сьогодні".
Изм. Le_mon4ik (в 12:07)
4
Автор: Le_mon4ik
в 12:00