Душа кричить - Дневник Le_mon4ik
Моя душа кричить
Боляче, ой як боляче...
Знову душу на шмаття порвали,
Стільки в серці моїм доброти —
А Ви просто і не помічали.
Це, мабуть, пройшов мій час,
Стала вже не модна й не потрібна...
Та жила я життя без прикрас,
Хоч і дивна здавалась на вигляд.
Мене забудуть, як і всіх,
І хай мовчать байдужі очі...
Не забувайте, люди, біль —
Бо, як і я, всі жити хочуть.
Ранима я, як тихий стрій,
Душа кричить, душа палає,
Я все одно дійду до мрій,
Хоч Вам тепер я заважаю.
Моя душа кричить від болю,
А люди знов сміються з мрій.
Я не свята, та вірю в долю,
І в щирість справжніх, теплих слів.
Не так багато я прожила,
Та серце має свій закон —
Я кожним встрічним дорожила,
Хоч світ цей часто — як бетон.
Я все простила — навіть тим,
Хто камінь кидав у мовчанні.
Бо серце сильне не від сил,
А від терпіння та прощання.
Моя душа — не попіл з вітру,
Хоч і не всім дано збагнути.
Я кожну ніч зміняю світлом,
Я була, є, і мушу бути!
9
Боляче, ой як боляче...
Знову душу на шмаття порвали,
Стільки в серці моїм доброти —
А Ви просто і не помічали.
Це, мабуть, пройшов мій час,
Стала вже не модна й не потрібна...
Та жила я життя без прикрас,
Хоч і дивна здавалась на вигляд.
Мене забудуть, як і всіх,
І хай мовчать байдужі очі...
Не забувайте, люди, біль —
Бо, як і я, всі жити хочуть.
Ранима я, як тихий стрій,
Душа кричить, душа палає,
Я все одно дійду до мрій,
Хоч Вам тепер я заважаю.
Моя душа кричить від болю,
А люди знов сміються з мрій.
Я не свята, та вірю в долю,
І в щирість справжніх, теплих слів.
Не так багато я прожила,
Та серце має свій закон —
Я кожним встрічним дорожила,
Хоч світ цей часто — як бетон.
Я все простила — навіть тим,
Хто камінь кидав у мовчанні.
Бо серце сильне не від сил,
А від терпіння та прощання.
Моя душа — не попіл з вітру,
Хоч і не всім дано збагнути.
Я кожну ніч зміняю світлом,
Я була, є, і мушу бути!
9
Автор: Le_mon4ik
в 11:37