#14.. - Дневник люта_пташка
Ти мені не пиши, коли є поруч з серцем іще хтось.
Відболить, відгорить і загоїться марево це.
Хай не ранить обох. Хай ми втонемо у безголоссі.
Краще зникни зі снів, як ти звик, щоб без драми – тихце́м.
Якщо шальки вагів знов лягають між мною і кимось,
Хай це буду не я – твоїм вибором, хто краще "між".
Там згасає тепло, де з’являється зрада чи примус,
Бо любов, що з жалю, ріже завжди точніше за ніж.
Не тримаю тебе, не шукаю в тобі порятунку.
Все сказали давно наші очі – обом це болить.
Обирай свій маршрут, як окремий конверт з подарунком,
Зрозумій, шлях до мене із вільного серця лежить.
Не змагатимусь я – не моє це, не хочу, не вмію,
Бо змагання за ніжність лишає у тілі свинець.
Якщо кличе тебе інша тиша – іди, хай зігріє.
Обираючи "між", ти всю ніжність зведеш нанівець.
Ми обоє застрягли у відчаї, як в лабіринті.
Серце, ніби магніт, обирає не вчасно й не тих.
Та у кожному виборі є неминучості мітки,
І розбиті шляхи не зростаються в ціле з усіх.
Тож мені не пиши – хай зостанеться тиша між нами,
Хай зросте замість слів і дозволить зцілитися нам.
Якщо серце – це я, якщо любиш мене до нестями,
Лиш тоді, без вагань, я тобі своє серце віддам.
©
Nadiia Artiukh.
Изм. люта_пташка (Вчера в 13:57)
2
Відболить, відгорить і загоїться марево це.
Хай не ранить обох. Хай ми втонемо у безголоссі.
Краще зникни зі снів, як ти звик, щоб без драми – тихце́м.
Якщо шальки вагів знов лягають між мною і кимось,
Хай це буду не я – твоїм вибором, хто краще "між".
Там згасає тепло, де з’являється зрада чи примус,
Бо любов, що з жалю, ріже завжди точніше за ніж.
Не тримаю тебе, не шукаю в тобі порятунку.
Все сказали давно наші очі – обом це болить.
Обирай свій маршрут, як окремий конверт з подарунком,
Зрозумій, шлях до мене із вільного серця лежить.
Не змагатимусь я – не моє це, не хочу, не вмію,
Бо змагання за ніжність лишає у тілі свинець.
Якщо кличе тебе інша тиша – іди, хай зігріє.
Обираючи "між", ти всю ніжність зведеш нанівець.
Ми обоє застрягли у відчаї, як в лабіринті.
Серце, ніби магніт, обирає не вчасно й не тих.
Та у кожному виборі є неминучості мітки,
І розбиті шляхи не зростаються в ціле з усіх.
Тож мені не пиши – хай зостанеться тиша між нами,
Хай зросте замість слів і дозволить зцілитися нам.
Якщо серце – це я, якщо любиш мене до нестями,
Лиш тоді, без вагань, я тобі своє серце віддам.
©
Nadiia Artiukh.
Изм. люта_пташка (Вчера в 13:57)
2
Автор: люта_пташка
Вчера в 13:54