Погане проходить - Дневник Le_mon4ik
"ПОГАНЕ ПРОХОДИТЬ, але ГАРНЕ не ПОВЕРТАЄТЬСЯ."
Чому іноді приємні спогади болять сильніше за погані?
Є спогади, які пахнуть нічним містом. Коли вікна авто розмиті вогнями, а ти дивишся на них і знаєш: світ величезний, життя нескінченне, попереду безліч доріг. Ти ще не знала, що дороги теж закінчуються.
Парадокс. Але, іноді болять не картинки-спогади, а спогади-стани.
Ті, де були зафіксовані саме приємні відчуття. Безпеки, легкості, безтурботності, молодості, сили, кохання... Було розуміння, що світ належить тобі, що друзі поруч...Що є не просто ароматна смачна кава, а та сама кава.
В тій самій кав’ярні. Де тебе знають по імені, і де є люди, з якими є про що мовчати годинами.
Є закутки міста, де ти була щаслива. І от раптом ти розумієш... Немає...Не тільки тієї нічної прогулянки, а і того водія, тієї кав’ярні, тих вулиць у тому вигляді… немає тих людей. І тебе там більше немає.
Погані спогади загоюються, бо мозок знаходить пояснення, розставляє причини, ставить крапки. Намагаючись зняти блоки та закрити гештальти.
А гарні залишаються відкритими. Як лист, який неможливо дописати, як вечір, який неможливо повторити.
І кожне повернення до них нагадує: Ось так було. І цього вже немає.
"Погане проходить, але гарне не повертається."
У цій фразі є правда, але й підказка: якщо світ не дає повернути те щастя, його треба створювати заново. Іншими дорогами, з іншими людьми, іншими звичками, іншими ритуалами. Не для того, щоб забути, а щоб пам’ятати те, без болю.
Бо гарні спогади — це доказ того, що життя вже вміло бути прекрасним.
А значить, воно може навчитися цього знову.
І ми можемо знову.
Разом з ним...
Изм. Le_mon4ik (Вчера в 15:16)
5
Чому іноді приємні спогади болять сильніше за погані?
Є спогади, які пахнуть нічним містом. Коли вікна авто розмиті вогнями, а ти дивишся на них і знаєш: світ величезний, життя нескінченне, попереду безліч доріг. Ти ще не знала, що дороги теж закінчуються.
Парадокс. Але, іноді болять не картинки-спогади, а спогади-стани.
Ті, де були зафіксовані саме приємні відчуття. Безпеки, легкості, безтурботності, молодості, сили, кохання... Було розуміння, що світ належить тобі, що друзі поруч...Що є не просто ароматна смачна кава, а та сама кава.
В тій самій кав’ярні. Де тебе знають по імені, і де є люди, з якими є про що мовчати годинами.
Є закутки міста, де ти була щаслива. І от раптом ти розумієш... Немає...Не тільки тієї нічної прогулянки, а і того водія, тієї кав’ярні, тих вулиць у тому вигляді… немає тих людей. І тебе там більше немає.
Погані спогади загоюються, бо мозок знаходить пояснення, розставляє причини, ставить крапки. Намагаючись зняти блоки та закрити гештальти.
А гарні залишаються відкритими. Як лист, який неможливо дописати, як вечір, який неможливо повторити.
І кожне повернення до них нагадує: Ось так було. І цього вже немає.
"Погане проходить, але гарне не повертається."
У цій фразі є правда, але й підказка: якщо світ не дає повернути те щастя, його треба створювати заново. Іншими дорогами, з іншими людьми, іншими звичками, іншими ритуалами. Не для того, щоб забути, а щоб пам’ятати те, без болю.
Бо гарні спогади — це доказ того, що життя вже вміло бути прекрасним.
А значить, воно може навчитися цього знову.
І ми можемо знову.
Разом з ним...
Изм. Le_mon4ik (Вчера в 15:16)
5
Автор: Le_mon4ik
Вчера в 15:06