Засуджень людських не минути - Дневник Le_mon4ik
Наплакалась за все життя чимало,
Вмивалася слізьми було не раз!
Коли мене щось дуже ''діставало'',
В собі тримала, не пускала напоказ.
На долю не жалілася нікому,
Хіба що на папері, у вірші.
Перед собою ставила ікону -
Молилася і плакала в тиші...
А люди думають, що я таки щаслива,
Бо ж на вустах сіяє посмішка завжди!
А що всередині - хіба комусь важливо?!
Кому є діло до чужого горя чи біди?!
Душа - одне говорить, зовсім інше - тіло,
І я тепер про все ''своє'' мовчу.
Ну а про те, що мені дуже наболіло,
В молитві щирій Богу прошепчу...
Засуджень людських не минути нікому
Судили нас завжди і будуть судить
За те, що зробили щось гарне й вагоме
За те, що не встигли ще й досі зробить
Комусь наша зовнішність не до вподоби...
Когось наш характер - аж бісить щодня...
Комусь наші звички - неначе хвороба...
Для когось відкритість - це щира брехня...
Дратує когось наша чесність і гідність...
Як кістка у горлі - правдиві слова...
Когось відштовхне доброта і наївність...
Проблема засуджень, нажаль, не нова...
Так, можна звичайно зручним для всіх бути,
Готовим здійснити бажання любе...
От тільки, про радість прийдеться забути:
Бо втратиш при цьому самого себе.
Засуджень людських непотрібно боятись.
Судили нас завжди і будуть судить.
Важливо собою завжди залишатись,
Щоб власне життя повноцінно прожить!
Изм. Le_mon4ik (9 Авг 2025 в 10:07)
8
Автор: Le_mon4ik
9 Авг 2025 в 09:57