Коли життя - Дневник Le_mon4ik
Коли життя б’є не в лице, а одразу в печінку, нирки і по колінах — це не просто чорна смуга. Це асфальтний каток, який пройшовся по твоїх мріях, планах, самооцінці і ще трохи додав газу. Усе летить шкереберть. Робота сиплеться. Стосунки розвалюються на рівному місці, ніби хтось нарешті вимкнув дурну комедію, де ти грала головну роль. Грошей нема, здоров’я здає, енергія — на нулі. І що найогидніше — ти все це бачиш, розумієш, але зробити нічого не можеш.
Це як прокинутись у зруйнованому домі, де стіни ще стоять, але даху вже нема, і дощ б’є просто в душу. Ти наче жива, але всередині — тиша, як після вибуху. Ні крику, ні стогону. Просто порожнеча, в якій колись було життя. І ти починаєш жити на автоматі — ходити, відповідати, їсти, коли треба. А всередині тебе гризе не біль, ні. Вже ні. Тебе гризе втома. Від себе, від інших, від світу, де все зламалося. І головне — ти навіть не знаєш, коли саме воно все пішло під три чорти.
Розчарування? Було. Смуток? Уже пройшов. Тепер — апатія. Не те, щоб не хочеться жити. Просто байдуже. Улюблені речі — як чужі. Люди — як фон. Їжа — як папір. Сон — або втікає, або не відпускає. Пам’ять пливе, думки туманом. І весь твій мозок, колись такий ясний, тепер як розлите мастило: липке, темне, важке.
І найстрашніше — ти починаєш звикати. До того, що нічого не виходить. До того, що кожен новий день — ще один удар. І ти вже не питаєш: «За що?» Бо знаєш: відповідей немає. Ти просто виживаєш. Стискаєш зуби, щоб не завити. Іноді зриваєшся на когось — просто, щоб відчути, що ще не вся всередині стерлася.
Це не депресія з картинки. Це не «ой, мені сумно». Це повна внутрішня деконструкція. Ти більше не людина — ти уламки колишньої себе, які поки що вдають, що ще щось тримають. Хоча б зовні. Хоча б перед дітьми. Хоча б перед роботодавцем.
А потім... А потім щось змінюється. Не обов’язково на краще. Просто з’являється або новий удар, або нова сила. І ти — або ламаєшся повністю, або піднімаєш голову. Не тому, що хочеш. А тому що треба. Бо не підняти — значить залишитись у цьому болоті назавжди. А життя — воно хоч і паскудне, але твоє. І якщо вже все пішло під укіс, то може, настав час збудувати інший шлях. Без прикрас. Без ілюзій. Просто з руїн. На зло.
"Хто не жив посеред бурі,
той ціни не знає силі"
5
Це як прокинутись у зруйнованому домі, де стіни ще стоять, але даху вже нема, і дощ б’є просто в душу. Ти наче жива, але всередині — тиша, як після вибуху. Ні крику, ні стогону. Просто порожнеча, в якій колись було життя. І ти починаєш жити на автоматі — ходити, відповідати, їсти, коли треба. А всередині тебе гризе не біль, ні. Вже ні. Тебе гризе втома. Від себе, від інших, від світу, де все зламалося. І головне — ти навіть не знаєш, коли саме воно все пішло під три чорти.
Розчарування? Було. Смуток? Уже пройшов. Тепер — апатія. Не те, щоб не хочеться жити. Просто байдуже. Улюблені речі — як чужі. Люди — як фон. Їжа — як папір. Сон — або втікає, або не відпускає. Пам’ять пливе, думки туманом. І весь твій мозок, колись такий ясний, тепер як розлите мастило: липке, темне, важке.
І найстрашніше — ти починаєш звикати. До того, що нічого не виходить. До того, що кожен новий день — ще один удар. І ти вже не питаєш: «За що?» Бо знаєш: відповідей немає. Ти просто виживаєш. Стискаєш зуби, щоб не завити. Іноді зриваєшся на когось — просто, щоб відчути, що ще не вся всередині стерлася.
Це не депресія з картинки. Це не «ой, мені сумно». Це повна внутрішня деконструкція. Ти більше не людина — ти уламки колишньої себе, які поки що вдають, що ще щось тримають. Хоча б зовні. Хоча б перед дітьми. Хоча б перед роботодавцем.
А потім... А потім щось змінюється. Не обов’язково на краще. Просто з’являється або новий удар, або нова сила. І ти — або ламаєшся повністю, або піднімаєш голову. Не тому, що хочеш. А тому що треба. Бо не підняти — значить залишитись у цьому болоті назавжди. А життя — воно хоч і паскудне, але твоє. І якщо вже все пішло під укіс, то може, настав час збудувати інший шлях. Без прикрас. Без ілюзій. Просто з руїн. На зло.
"Хто не жив посеред бурі,
той ціни не знає силі"
5
Автор: Le_mon4ik
Вчера в 16:11