Это наша жизнь - Дневник Le_mon4ik
В дитинстві так роки ішли повільно...
А ми спішили швидше підрости...
В життя доросле, вільне, самостійне
Хотілось нам скоріше увійти...
Нас юність невгамовна закружляла
У вихорі емоцій й почуттів...
Ми по книжках і фільмах світ вивчали...
А час невпинно все вперед летів...
Нам доля всі дороги відкривала,
Хоч вибір був далеко не простим...
Про старість — ще думок не виникало...
Та й хто у двадцять думає над цим?
Нам тридцять... Ми цілком дорослі люди...
Але, чомусь здавалося в той час,
Що молодість постійно з нами буде,
Не скоро старість сива знайде нас...
А в сорок... Діти вже повиростали...
Так непомітно час летів тоді...
Самі себе ми думкою втішали —
Нам тільки сорок... Ми ще молоді...
Ми й в п'ятдесят практично не змінились...
Дорослі наші доньки і сини,
Онуків нам на радість народили...
А в косах, перше срібло сивини...
Ще десять літ, як день один минає...
Хоч, наше літо вже пішло на спад,
Душа ще юна старість не сприймає...
Які роки? Нам тільки шістдесят...
Хто швидкість цю нам змінює — не знаю.
Чим старші ми, тим швидше час летить...
Нехай життя іде, пливе, минає...
Нам цінувати треба кожну мить.
Хай вік, вас не засмучує ніскільки.
Весна в душі нам настрій береже.
Щоб радісно звучало: — Мені тільки...
Без висновку сумного: — Мені вже...
3
А ми спішили швидше підрости...
В життя доросле, вільне, самостійне
Хотілось нам скоріше увійти...
Нас юність невгамовна закружляла
У вихорі емоцій й почуттів...
Ми по книжках і фільмах світ вивчали...
А час невпинно все вперед летів...
Нам доля всі дороги відкривала,
Хоч вибір був далеко не простим...
Про старість — ще думок не виникало...
Та й хто у двадцять думає над цим?
Нам тридцять... Ми цілком дорослі люди...
Але, чомусь здавалося в той час,
Що молодість постійно з нами буде,
Не скоро старість сива знайде нас...
А в сорок... Діти вже повиростали...
Так непомітно час летів тоді...
Самі себе ми думкою втішали —
Нам тільки сорок... Ми ще молоді...
Ми й в п'ятдесят практично не змінились...
Дорослі наші доньки і сини,
Онуків нам на радість народили...
А в косах, перше срібло сивини...
Ще десять літ, як день один минає...
Хоч, наше літо вже пішло на спад,
Душа ще юна старість не сприймає...
Які роки? Нам тільки шістдесят...
Хто швидкість цю нам змінює — не знаю.
Чим старші ми, тим швидше час летить...
Нехай життя іде, пливе, минає...
Нам цінувати треба кожну мить.
Хай вік, вас не засмучує ніскільки.
Весна в душі нам настрій береже.
Щоб радісно звучало: — Мені тільки...
Без висновку сумного: — Мені вже...
3
Автор: Le_mon4ik
в 17:21