Кто уходить ,кто то остаеться - Дневник Le_mon4ik
Дехто лишається, дехто йде — таке життя
Життя, зі всією його складністю й непередбачуваністю, — це подорож, сповнена зустрічей і розставань. Люди приходять у наше життя зі сміхом, теплом і обіцянками, а іноді тихо зникають, залишаючи лише тишу, спогади та легкий присмак болю. Це правда, від якої ніхто не застрахований: одні залишаються, інші йдуть — і в цьому одна з найгіркіших істин життя.
Ми створюємо зв’язки. Глибокі, сильні. Деякі переростають у дружбу на все життя чи безумовну любов, а інші спалахують, мов швидкоплинне полум’я, — яскраво, але недовго. Спочатку втрата болить. Ми питаємо себе: що пішло не так? Що можна було змінити? Тримаємося за “а що, якби” й “чому ні”, прокручуючи в голові сцени, наче фільм, якому хочеться іншого фіналу.
Але життя не створене для застиглості.
Люди — це розділи твоєї історії. Дехто — лише пролог, дехто — епілог. Кілька стають цілими томами, вплетеними в саму суть твого життя. А інші? Короткі абзаци — швидкоплинні, але значущі. Вони приходять, щоб навчити, кинути виклик, любити тебе певний час чи нагадати про твою власну силу, коли йдуть.
Іноді ті, хто йде, не погані. Вони просто відіграли свою тимчасову роль у твоїй історії. Можливо, вони прийшли, щоб навчити тебе терпіння, показати нову грань любові чи допомогти розкрити в собі те, що було заховане. Їхній відхід не означає, що їхня присутність була помилкою. Це лише знак, що їхня місія завершена.
Відпускати — не слабкість, а мудрість. Це розуміння, що триматися за те, що більше не допомагає тобі рости, лише гасить твій вогонь. Це усвідомлення, що завершення не завжди приходить із поясненнями чи вибаченнями. Іноді саме тиша стає найгучнішим учителем.
А ще є ті, хто залишається.
Ті, хто поруч, коли життя тріщить по швах. Ті, хто не відвертається, побачивши твої шрами. Ті, хто радіє твоїм перемогам без заздрощів і розділяє твій біль без умов. Бережи їх. Цінуй їх. Бо хоча багато хто проходитиме повз, ці люди — твої константи, твої безпечні гавані в мінливому світі.
Потрібна сміливість, щоб прийняти, що не всі залишаться, і ще більша — щоб не зачиняти серце після їхнього відходу. Але ніколи не припиняй любити. Ніколи не втрачай довіри. Бо краса життя — не в сталості, а в стійкості. У твоїй здатності вставати після розбитого серця, посміхатися після втрат і йти вперед, навіть коли боляче.
Тож коли хтось піде — за власним вибором, через відстань чи долю — не ламайся. Не біжи за ними. Побажай їм добра. Подякуй подумки за той розділ, який вони тобі подарували, хай навіть короткий.
Пам’ятай: кожен вихід звільняє місце для нової зустрічі. Кожен кінець — це новий початок. Те, що хтось пішов, не зупиняє твою історію. Можливо, це лише початок твого найяскравішого розділу.
Бо зрештою, життя — не про те, хто лишається чи йде. Воно про те, ким ти стаєш, проходячи через усе це.
Изм. Le_mon4ik (в 14:32)
4
Життя, зі всією його складністю й непередбачуваністю, — це подорож, сповнена зустрічей і розставань. Люди приходять у наше життя зі сміхом, теплом і обіцянками, а іноді тихо зникають, залишаючи лише тишу, спогади та легкий присмак болю. Це правда, від якої ніхто не застрахований: одні залишаються, інші йдуть — і в цьому одна з найгіркіших істин життя.
Ми створюємо зв’язки. Глибокі, сильні. Деякі переростають у дружбу на все життя чи безумовну любов, а інші спалахують, мов швидкоплинне полум’я, — яскраво, але недовго. Спочатку втрата болить. Ми питаємо себе: що пішло не так? Що можна було змінити? Тримаємося за “а що, якби” й “чому ні”, прокручуючи в голові сцени, наче фільм, якому хочеться іншого фіналу.
Але життя не створене для застиглості.
Люди — це розділи твоєї історії. Дехто — лише пролог, дехто — епілог. Кілька стають цілими томами, вплетеними в саму суть твого життя. А інші? Короткі абзаци — швидкоплинні, але значущі. Вони приходять, щоб навчити, кинути виклик, любити тебе певний час чи нагадати про твою власну силу, коли йдуть.
Іноді ті, хто йде, не погані. Вони просто відіграли свою тимчасову роль у твоїй історії. Можливо, вони прийшли, щоб навчити тебе терпіння, показати нову грань любові чи допомогти розкрити в собі те, що було заховане. Їхній відхід не означає, що їхня присутність була помилкою. Це лише знак, що їхня місія завершена.
Відпускати — не слабкість, а мудрість. Це розуміння, що триматися за те, що більше не допомагає тобі рости, лише гасить твій вогонь. Це усвідомлення, що завершення не завжди приходить із поясненнями чи вибаченнями. Іноді саме тиша стає найгучнішим учителем.
А ще є ті, хто залишається.
Ті, хто поруч, коли життя тріщить по швах. Ті, хто не відвертається, побачивши твої шрами. Ті, хто радіє твоїм перемогам без заздрощів і розділяє твій біль без умов. Бережи їх. Цінуй їх. Бо хоча багато хто проходитиме повз, ці люди — твої константи, твої безпечні гавані в мінливому світі.
Потрібна сміливість, щоб прийняти, що не всі залишаться, і ще більша — щоб не зачиняти серце після їхнього відходу. Але ніколи не припиняй любити. Ніколи не втрачай довіри. Бо краса життя — не в сталості, а в стійкості. У твоїй здатності вставати після розбитого серця, посміхатися після втрат і йти вперед, навіть коли боляче.
Тож коли хтось піде — за власним вибором, через відстань чи долю — не ламайся. Не біжи за ними. Побажай їм добра. Подякуй подумки за той розділ, який вони тобі подарували, хай навіть короткий.
Пам’ятай: кожен вихід звільняє місце для нової зустрічі. Кожен кінець — це новий початок. Те, що хтось пішов, не зупиняє твою історію. Можливо, це лише початок твого найяскравішого розділу.
Бо зрештою, життя — не про те, хто лишається чи йде. Воно про те, ким ти стаєш, проходячи через усе це.
Изм. Le_mon4ik (в 14:32)
4
Автор: Le_mon4ik
в 14:32