Так було - Дневник Le_mon4ik
Ми йшли до школи й назад компанією друзів.
Вечеря одразу після «На добраніч, діти»...
«Ну, постривай!», «Чіп і Дейл», «Том і Джеррі»...
Про ресторани навіть не йшлося.
Обіди - тільки вдома.
Ключ лежав під килимком або в поштовій скриньці.
І ніхто нічого не крав.
Одяг передавався від старших братів і сестер.
На свята обов’язково була родина і олів’є.
Після школи знімали форму й вдягали «для двору».
Поки не зробиш домашку - надвір не вийдеш.
Обідали всі разом, за столом.
Телефон - з диском - стояв у коридорі на спеціальній тумбочці.
Про приватні розмови навіть не мріяли - шнур не дасть піти далі ніж на метр!
Було всього кілька телеканалів: УТ-1, УТ-2 і «Інтер».
Щоб перемкнути - треба було спитати дозволу.
Ми стрибали в резинки, грали в «доганялки», «хованки» й «футбол на воротах з рюкзаків».
Взимку з’їжджали з гірки на портфелі, а не на санчатах.
Залишитися вдома - це було покарання.
А коли нудьгували, то чули: «Знайди собі справу, поки я не знайшов(ла) тобі!» 😄
Їли те, що зготувала мама. Не хочеш - значить, не голодний.
До нас у дім міг зайти кожен - ніхто не пішов би голодним.
Ніхто не купував воду в пляшках - пили з-під крана або зі шланга.
Найкращий перекус? Білий хліб із маслом і цукром! 😋
По суботах дивились мультики,
цілими днями катались на велосипедах,
купались у річках, рвали шкарпетки і були щасливі.
Нічого не боялись. Гралися до заходу сонця -
це й був наш сигнал іти додому.
Батьки завжди знали, де нас шукати.
Посварилися? Через 10 хвилин - знову друзі. Ну максимум - за тиждень.
Усі тьоті й дяді, бабусі й дідусі, сусіди - були "другими батьками".
І ми дуже не хотіли, щоб хтось із них «доніс» про нашу поведінку.
Ми грали в "класики", "два вогні", "в козаки-розбійники" і висіли на турніках біля під’їзду.
Це були справжні добрі часи.
Багато сучасних дітей ніколи не дізнаються,
що значить бути по-справжньому щасливою дитиною.
Я дякую за своє дитинство.
Бо слова «дякую», «будь ласка», «перепрошую», «добрий день»
- були частиною нашого життя.
Так нас виховали.
Повага до старших і до людини - всотувалась з молоком матері.
Ми дивились мультики, які вчили, як бути добрим,
як любити, як допомагати слабшим.
Це були часи, які не забуваються. І які хочеться згадувати.
8
Вечеря одразу після «На добраніч, діти»...
«Ну, постривай!», «Чіп і Дейл», «Том і Джеррі»...
Про ресторани навіть не йшлося.
Обіди - тільки вдома.
Ключ лежав під килимком або в поштовій скриньці.
І ніхто нічого не крав.
Одяг передавався від старших братів і сестер.
На свята обов’язково була родина і олів’є.
Після школи знімали форму й вдягали «для двору».
Поки не зробиш домашку - надвір не вийдеш.
Обідали всі разом, за столом.
Телефон - з диском - стояв у коридорі на спеціальній тумбочці.
Про приватні розмови навіть не мріяли - шнур не дасть піти далі ніж на метр!
Було всього кілька телеканалів: УТ-1, УТ-2 і «Інтер».
Щоб перемкнути - треба було спитати дозволу.
Ми стрибали в резинки, грали в «доганялки», «хованки» й «футбол на воротах з рюкзаків».
Взимку з’їжджали з гірки на портфелі, а не на санчатах.
Залишитися вдома - це було покарання.
А коли нудьгували, то чули: «Знайди собі справу, поки я не знайшов(ла) тобі!» 😄
Їли те, що зготувала мама. Не хочеш - значить, не голодний.
До нас у дім міг зайти кожен - ніхто не пішов би голодним.
Ніхто не купував воду в пляшках - пили з-під крана або зі шланга.
Найкращий перекус? Білий хліб із маслом і цукром! 😋
По суботах дивились мультики,
цілими днями катались на велосипедах,
купались у річках, рвали шкарпетки і були щасливі.
Нічого не боялись. Гралися до заходу сонця -
це й був наш сигнал іти додому.
Батьки завжди знали, де нас шукати.
Посварилися? Через 10 хвилин - знову друзі. Ну максимум - за тиждень.
Усі тьоті й дяді, бабусі й дідусі, сусіди - були "другими батьками".
І ми дуже не хотіли, щоб хтось із них «доніс» про нашу поведінку.
Ми грали в "класики", "два вогні", "в козаки-розбійники" і висіли на турніках біля під’їзду.
Це були справжні добрі часи.
Багато сучасних дітей ніколи не дізнаються,
що значить бути по-справжньому щасливою дитиною.
Я дякую за своє дитинство.
Бо слова «дякую», «будь ласка», «перепрошую», «добрий день»
- були частиною нашого життя.
Так нас виховали.
Повага до старших і до людини - всотувалась з молоком матері.
Ми дивились мультики, які вчили, як бути добрим,
як любити, як допомагати слабшим.
Це були часи, які не забуваються. І які хочеться згадувати.
8
Автор: Le_mon4ik
в 16:22