Не рой яму.. - Дневник Le_mon4ik
КУПАЛЬСЬКІ ВЕЧОРНИЦІ
Оксана
Бідна дівчина Оксана була. Батька давно втратила, ще маленькою. Дідуся не пам'ятала взагалі. Бабуся померла два роки тому. Тепер горе знову завітало в їх дім. Маму прикував у ліжко страшний недуг. Та й, що його робити?
Саме дівка на виданні - Оксана була. Кавалерів, хоч греблю гати! А, вона ж, кров з молоком, навіть старий пердун, казали, дід Окріп, так оглядався, що ненароком міг черевиком людський тин провалити.
Хлопці ж, невпинно билися на лобному місці за те, хто залицятися піде? Хто заговорить перший? Хто у танок поведе?
Оксана, носа за дере до гори: я, сама знаю, хто мені пара, а хто ні! Хоч повбивайтеся...
І таке було - то й, повісився один.
Казали, сильно тужив, що не звертала уваги. Всі до неї, взялися докоряти.
- А, я до чого, у нього, що мізків нема, чи дівчат на селі може?! - каже Оксана.
З тих пір і почали пошепки у спину язики чесати: що недуг її матері, це кара за того хлопця.
Оксана, гарна була, як квіточка, ще й, єдина білявка на селі з карими очима.
Одне, горе не ходить.
Вирішили заздрісні дівчата перед святом Івана Купала і від неї позбавитися, щоб на них хлопці теж заглядали .
- То ти, Оксано, сходи до ворожки, що живе край села, вона мамі може допомогла б, коли ліки не допомагають, - сказала їй найкраща подруга Галина.
- Не знаю, Галинко, що вже й краще, та все одно дякую!
- Немає за що, ти ж моя подруга.
Коли Оксана повернулася додому, побачила, що мамі тяжче. Нашкребла вона, які не які гроші, та пішла до ворожки, хоч знала, слава ходить про неї, від старих жінок, що вона відьма і з самим чортом водиться.
Тільки стала на поріг, а з сіней, вже чийсь голос лунає:
- Заходь білявочка, заходь люба. Допоможу твоєму горю. Але знай, за все своя ціна є. Щоб врятувати одне життя, інше тре загубити ! Чи готова, ти, до такого?
- Ой, не знаю,- промовляє Оксана,- а сама вдивляється в глибину сіней, щоб роздивитися, до кого діло має.
І виходить жінка, стара така, аж одні зморшки по тілу, та все лице покрили.
- Ти дівчино, гарно подумай! - гримнула стара відьма.
- Але ж, я повинна матінці допомогти! Хай буде, все, як буде, - промовила впевнено дівчина.
- Ну добре! Слухай мене уважно...
- Завтра, в ніч на Івана Купала, підеш у ліс, шукати папороть ,що тільки в цю ніч цвіте. Де папороть цвіте, там і чорти водяться. Як з'явиться, буде залицятися до тебе, бо захоче твоїм тілом володіти. Роби все, як кажу, бо я вже не врятую...
В ніч на Івана Купала, Оксана сховалася у верболозах та чекала, коли дівчата будуть вінки пускати у ставок, щоб хлопці їх з іншого берега ловили. Хто, чий упіймає кажуть: доля бути разом. Вона, обрала вінок Галинки, бо дізналася, що вона з її Сашком домовилася, що в плете в нього срібну стрічку.
- То он воно, як! І це найкраща подруга, - не могла заспокоїтись Оксана.
Вона тихо виплила з очерету, бо мала перехопити вінок раніше хлопців, та тихенько попрямувала до вінка Галини, прикривши себе чагарником з очерету. Перехопивши вінок, та діставшись берега, що вів до лісу, Оксана почала пере вдягатися у завчасно приготовану одежу дружки. На голову вона одягла вінок і пішла по стежці, на яку ледь ледь, вказував місячний серпанок. Йшла не довго. Діставшись чагарників за якими було болото, вона побачила сяйво папороті. Було лячно, бо від неї ні на мить, не відлітав здоровенний, чорний крук. Ліс був сповнений страшних звуків змішаних з криками звірів та птахів. Хоч місяць і давав світло, та зарослі ліщини все його крали. Треба було пробиратися навмання, тому що, ворожка зауважила, нічого не брати, що дає світло. Серце хололо з кожним криком, а тіло тряслося, аж кадик, іноді сам щось вимовляв. Та, Оксана, вперто йшла, тепер вже, на цвіт папороті з широко розплющеними очима. Коли вона торкнулася стебла, крук голосно заволав по своєму і махнувши декілька разів кинувся у ліщину, з якої миттю з'явився страшний чорт. Здоровенні роги прикрашали його чорну, як сажа голову. Величезні ікла стирчали з козлячої пащі, а руки - не були копитами, як уявляла Оксана, а були
довгими кістковими пазурами. Та саме вражаюче, що він, як казала ворожка заговорив по людській, тільки слина, як подоба козлу без кінця капала з пащі.
- О, Оксаночка! Квіточка? Ти зірвала моє і тепер маєш бути зі мною,- промовив чорт. Одну свою лапу він поклав на плече, а іншою почав уміло гладити їй груди, аж подих перехопило.
- Ой! Чортику, - як наказала ворожка,- почала балакати дівчина. - Хіба ж, знала я, що квітка ця твоя. А він вже повів вниз живота, та з лоскотом. Вона, аж зомліла, ще мить і все... - Ти зачекай, чортику, - а той, аж вишкірився від задоволення, - зачекай, хочу матінку свою, цією квіткою від лютої смерті врятувати . Як допоможеш, буду з тобою!
Той чорт і сам з пантелику збився. Коли це, йому , отак просто, та й не відмовляли.
- А, як я дізнаюся, що не обдуриш? - та так ніжно знову до грудей припав, що вона вже, майже голос втратила.
- Не обдурю! Хочеш купальський вінок тобі лишу, як наречена ? Чорт, відпустив її, та став задкувати.
- Вінок?
- Так, тільки допоможи. А в того чорта очі, вже сім кольорів змінили і слина з пащі, геть побігла.
- Ну добре, допоможу, але обдуриш начувайся, бо вінок цей велику силу має. Папороть, теж мені лишиш, вона тобі не допоможе.
- А, що допоможе?
- Чекай, закрий очі. Вона зробила все, як чорт просив і відчула знов його лапи на грудях, але він вже її, не домагався. - Розплющ очі, вже можна! Після цих слів, її зіниці навпаки стрималися, від сяйва, що йшло звідусіль. Вони стояли у райському садку, де було багато плодових дерев. От тільки, це й все... Ні співу пташок, ні звірів, навіть небо було, якесь не таке, як в житті.
- Оце, тобі яблуко, - дає чорт, - як з'їсть його мати, вилікується та буде молодшати. Але пам'ятай , сама не повернешся, душу забе-р-у-у-у-у... І пропав. Він пропав і садок пропав.
Пройшло два тижні.
Хвороба мами Оксани відступила та вона дійсно, наче стала молодіти.
Душу Галини забрав чорт, замість Оксани, тому що вінок був її. Коли поховали Галинку, чутки пішли геть не добрі, тому Оксана поїхала навчатися у місто. Там і знайшла своє кохання, та не відпустив її борг життям за життя, вона сама стала хворіти.
А чорт, як зрозумів, що його ошукали, кажуть часто бродить по селу невидимо, та мацає тихенько дівчат, Оксану шукає. Як зойк не хто, чи стане тепло в грудях - то воно...
4
Оксана
Бідна дівчина Оксана була. Батька давно втратила, ще маленькою. Дідуся не пам'ятала взагалі. Бабуся померла два роки тому. Тепер горе знову завітало в їх дім. Маму прикував у ліжко страшний недуг. Та й, що його робити?
Саме дівка на виданні - Оксана була. Кавалерів, хоч греблю гати! А, вона ж, кров з молоком, навіть старий пердун, казали, дід Окріп, так оглядався, що ненароком міг черевиком людський тин провалити.
Хлопці ж, невпинно билися на лобному місці за те, хто залицятися піде? Хто заговорить перший? Хто у танок поведе?
Оксана, носа за дере до гори: я, сама знаю, хто мені пара, а хто ні! Хоч повбивайтеся...
І таке було - то й, повісився один.
Казали, сильно тужив, що не звертала уваги. Всі до неї, взялися докоряти.
- А, я до чого, у нього, що мізків нема, чи дівчат на селі може?! - каже Оксана.
З тих пір і почали пошепки у спину язики чесати: що недуг її матері, це кара за того хлопця.
Оксана, гарна була, як квіточка, ще й, єдина білявка на селі з карими очима.
Одне, горе не ходить.
Вирішили заздрісні дівчата перед святом Івана Купала і від неї позбавитися, щоб на них хлопці теж заглядали .
- То ти, Оксано, сходи до ворожки, що живе край села, вона мамі може допомогла б, коли ліки не допомагають, - сказала їй найкраща подруга Галина.
- Не знаю, Галинко, що вже й краще, та все одно дякую!
- Немає за що, ти ж моя подруга.
Коли Оксана повернулася додому, побачила, що мамі тяжче. Нашкребла вона, які не які гроші, та пішла до ворожки, хоч знала, слава ходить про неї, від старих жінок, що вона відьма і з самим чортом водиться.
Тільки стала на поріг, а з сіней, вже чийсь голос лунає:
- Заходь білявочка, заходь люба. Допоможу твоєму горю. Але знай, за все своя ціна є. Щоб врятувати одне життя, інше тре загубити ! Чи готова, ти, до такого?
- Ой, не знаю,- промовляє Оксана,- а сама вдивляється в глибину сіней, щоб роздивитися, до кого діло має.
І виходить жінка, стара така, аж одні зморшки по тілу, та все лице покрили.
- Ти дівчино, гарно подумай! - гримнула стара відьма.
- Але ж, я повинна матінці допомогти! Хай буде, все, як буде, - промовила впевнено дівчина.
- Ну добре! Слухай мене уважно...
- Завтра, в ніч на Івана Купала, підеш у ліс, шукати папороть ,що тільки в цю ніч цвіте. Де папороть цвіте, там і чорти водяться. Як з'явиться, буде залицятися до тебе, бо захоче твоїм тілом володіти. Роби все, як кажу, бо я вже не врятую...
В ніч на Івана Купала, Оксана сховалася у верболозах та чекала, коли дівчата будуть вінки пускати у ставок, щоб хлопці їх з іншого берега ловили. Хто, чий упіймає кажуть: доля бути разом. Вона, обрала вінок Галинки, бо дізналася, що вона з її Сашком домовилася, що в плете в нього срібну стрічку.
- То он воно, як! І це найкраща подруга, - не могла заспокоїтись Оксана.
Вона тихо виплила з очерету, бо мала перехопити вінок раніше хлопців, та тихенько попрямувала до вінка Галини, прикривши себе чагарником з очерету. Перехопивши вінок, та діставшись берега, що вів до лісу, Оксана почала пере вдягатися у завчасно приготовану одежу дружки. На голову вона одягла вінок і пішла по стежці, на яку ледь ледь, вказував місячний серпанок. Йшла не довго. Діставшись чагарників за якими було болото, вона побачила сяйво папороті. Було лячно, бо від неї ні на мить, не відлітав здоровенний, чорний крук. Ліс був сповнений страшних звуків змішаних з криками звірів та птахів. Хоч місяць і давав світло, та зарослі ліщини все його крали. Треба було пробиратися навмання, тому що, ворожка зауважила, нічого не брати, що дає світло. Серце хололо з кожним криком, а тіло тряслося, аж кадик, іноді сам щось вимовляв. Та, Оксана, вперто йшла, тепер вже, на цвіт папороті з широко розплющеними очима. Коли вона торкнулася стебла, крук голосно заволав по своєму і махнувши декілька разів кинувся у ліщину, з якої миттю з'явився страшний чорт. Здоровенні роги прикрашали його чорну, як сажа голову. Величезні ікла стирчали з козлячої пащі, а руки - не були копитами, як уявляла Оксана, а були
довгими кістковими пазурами. Та саме вражаюче, що він, як казала ворожка заговорив по людській, тільки слина, як подоба козлу без кінця капала з пащі.
- О, Оксаночка! Квіточка? Ти зірвала моє і тепер маєш бути зі мною,- промовив чорт. Одну свою лапу він поклав на плече, а іншою почав уміло гладити їй груди, аж подих перехопило.
- Ой! Чортику, - як наказала ворожка,- почала балакати дівчина. - Хіба ж, знала я, що квітка ця твоя. А він вже повів вниз живота, та з лоскотом. Вона, аж зомліла, ще мить і все... - Ти зачекай, чортику, - а той, аж вишкірився від задоволення, - зачекай, хочу матінку свою, цією квіткою від лютої смерті врятувати . Як допоможеш, буду з тобою!
Той чорт і сам з пантелику збився. Коли це, йому , отак просто, та й не відмовляли.
- А, як я дізнаюся, що не обдуриш? - та так ніжно знову до грудей припав, що вона вже, майже голос втратила.
- Не обдурю! Хочеш купальський вінок тобі лишу, як наречена ? Чорт, відпустив її, та став задкувати.
- Вінок?
- Так, тільки допоможи. А в того чорта очі, вже сім кольорів змінили і слина з пащі, геть побігла.
- Ну добре, допоможу, але обдуриш начувайся, бо вінок цей велику силу має. Папороть, теж мені лишиш, вона тобі не допоможе.
- А, що допоможе?
- Чекай, закрий очі. Вона зробила все, як чорт просив і відчула знов його лапи на грудях, але він вже її, не домагався. - Розплющ очі, вже можна! Після цих слів, її зіниці навпаки стрималися, від сяйва, що йшло звідусіль. Вони стояли у райському садку, де було багато плодових дерев. От тільки, це й все... Ні співу пташок, ні звірів, навіть небо було, якесь не таке, як в житті.
- Оце, тобі яблуко, - дає чорт, - як з'їсть його мати, вилікується та буде молодшати. Але пам'ятай , сама не повернешся, душу забе-р-у-у-у-у... І пропав. Він пропав і садок пропав.
Пройшло два тижні.
Хвороба мами Оксани відступила та вона дійсно, наче стала молодіти.
Душу Галини забрав чорт, замість Оксани, тому що вінок був її. Коли поховали Галинку, чутки пішли геть не добрі, тому Оксана поїхала навчатися у місто. Там і знайшла своє кохання, та не відпустив її борг життям за життя, вона сама стала хворіти.
А чорт, як зрозумів, що його ошукали, кажуть часто бродить по селу невидимо, та мацає тихенько дівчат, Оксану шукає. Як зойк не хто, чи стане тепло в грудях - то воно...
4
Автор: Le_mon4ik
в 07:47