Подарунок - Дневник Le_mon4ik
ПОДАРУНОК ВІД ЗАГИБЛОГО БРАТА. (Історія заснована на реальних подіях)
Я прокинулася, подивилася у вікно — а там, дощ та кошеня. Він там сидить вже третій день, а я все не наважуюсь поговорити з чоловіком про це.
Піднімаюся, вмиваюся і, згадавши, що нічого немає до чаю, йду в «Маркет».
Повертаюся назад, з-під машини на мене дивляться великі жалібні котячі очі.
— Киць, киць, на хлібцю, — відщипнувши кілька шматочків, пригощаю бідолажку.
Вдома роблячи бутерброди до сніданку, продовжую думати про нього.
- Доброго ранку кохана.
- Привіт, - не обертаючись, відповідаю чоловікові. — Юро, а в нас біля під'їзду кошеня з'явилося.
— Теж мені новина, — відповів чоловік.
— Юра, я його десь бачила, — напружуючи пам'ять, продовжую я.
— Це твоє рідне місто, ясна річ, що в тебе тут і коти знайомі є, — жартував чоловік.
Увечері я усамітнилася, щоб подивитися старі фотоальбоми. Там усі ще молоді, маленькі, живі...
Ось я з лялькою, а на наступному фото з моїм братом Ромою, ще зовсім дитиною, ще живим...
-Точно, Ромка! - скрикнула я.
— Ір, що трапилося? — спитав чоловік.
— Юрко, я згадала! Мені тижнів зо два тому наснилося, що прийшов Рома, приніс мені рудого кота і сказав: «Хай буде, він вам щастя принесе».
- І що? - Не відводячи очей від комп'ютера, сказав коханий.
- І то! Це був той самий кіт, що біля під'їзду третій день сидить!
- Та НУ? А хіба він рудий...
Придивляюся до настрою чоловіка — начебто розташований позитивно. Обвиваю його шию руками, цілую. Він вимикає комп'ютер, уявляючи романтичне продовження...
— Юрочко, а давай його заберемо собі? — ніжно шепочу я йому на вухо.
— Тобі одного мене мало? — дражливим тоном питає чоловік і притягує мене ближче.
Наступного ранку, випроводивши чоловіка на роботу, поспішаю за ним слідом на вулицю, і відразу ж натикаюся на котейку, що сидить зіщулившись на лавці.
"Ах, ось ти де сховався!"
Він не пручається.
— Ось зараз викупаю тебе, нагодую, ти виспишся, і думатимемо, як тебе Юркові пред'явити… — Примовляю я, поки несу малюка додому.
Бруд із котейкиної вовни довелося змивати трьома водами. Його вушка були до верху забиті брудом , що утворили пробки. Я доклала чимало зусиль, щоб упорядкувати його. Кошеня, дуже спокійно витримало водні процедури.
«Подарунок» від покійного брата (я не могла вважати інакше) виявився красенем. Це стало зрозуміло, коли його висушила феном.
День пройшов у турботах, але я не втомилася. Кошеня солодко спало на нашому ліжку. Але коли почув шурхіт ключів у дверях, одразу побіг зустрічати свого господаря.
Я не була готова до реакції Юрка, і тому залишилася в кімнаті, напружуючи слух:
- О Привіт! Я так і знав, що вона тебе притягне до хати. А ти, виявляється, симпатяга – жінки через тебе втрачають спокій.
Я розуміла, що кожна фраза чоловіка звернена не до кота, а до мене, виходжу і з розчуленням спостерігаю:
Юрко тримає Рудого на руках і продовжує жартувати:
— Так і бути, залишайся! Будемо з тобою любити і ділити на двох одну жінку.
2
Я прокинулася, подивилася у вікно — а там, дощ та кошеня. Він там сидить вже третій день, а я все не наважуюсь поговорити з чоловіком про це.
Піднімаюся, вмиваюся і, згадавши, що нічого немає до чаю, йду в «Маркет».
Повертаюся назад, з-під машини на мене дивляться великі жалібні котячі очі.
— Киць, киць, на хлібцю, — відщипнувши кілька шматочків, пригощаю бідолажку.
Вдома роблячи бутерброди до сніданку, продовжую думати про нього.
- Доброго ранку кохана.
- Привіт, - не обертаючись, відповідаю чоловікові. — Юро, а в нас біля під'їзду кошеня з'явилося.
— Теж мені новина, — відповів чоловік.
— Юра, я його десь бачила, — напружуючи пам'ять, продовжую я.
— Це твоє рідне місто, ясна річ, що в тебе тут і коти знайомі є, — жартував чоловік.
Увечері я усамітнилася, щоб подивитися старі фотоальбоми. Там усі ще молоді, маленькі, живі...
Ось я з лялькою, а на наступному фото з моїм братом Ромою, ще зовсім дитиною, ще живим...
-Точно, Ромка! - скрикнула я.
— Ір, що трапилося? — спитав чоловік.
— Юрко, я згадала! Мені тижнів зо два тому наснилося, що прийшов Рома, приніс мені рудого кота і сказав: «Хай буде, він вам щастя принесе».
- І що? - Не відводячи очей від комп'ютера, сказав коханий.
- І то! Це був той самий кіт, що біля під'їзду третій день сидить!
- Та НУ? А хіба він рудий...
Придивляюся до настрою чоловіка — начебто розташований позитивно. Обвиваю його шию руками, цілую. Він вимикає комп'ютер, уявляючи романтичне продовження...
— Юрочко, а давай його заберемо собі? — ніжно шепочу я йому на вухо.
— Тобі одного мене мало? — дражливим тоном питає чоловік і притягує мене ближче.
Наступного ранку, випроводивши чоловіка на роботу, поспішаю за ним слідом на вулицю, і відразу ж натикаюся на котейку, що сидить зіщулившись на лавці.
"Ах, ось ти де сховався!"
Він не пручається.
— Ось зараз викупаю тебе, нагодую, ти виспишся, і думатимемо, як тебе Юркові пред'явити… — Примовляю я, поки несу малюка додому.
Бруд із котейкиної вовни довелося змивати трьома водами. Його вушка були до верху забиті брудом , що утворили пробки. Я доклала чимало зусиль, щоб упорядкувати його. Кошеня, дуже спокійно витримало водні процедури.
«Подарунок» від покійного брата (я не могла вважати інакше) виявився красенем. Це стало зрозуміло, коли його висушила феном.
День пройшов у турботах, але я не втомилася. Кошеня солодко спало на нашому ліжку. Але коли почув шурхіт ключів у дверях, одразу побіг зустрічати свого господаря.
Я не була готова до реакції Юрка, і тому залишилася в кімнаті, напружуючи слух:
- О Привіт! Я так і знав, що вона тебе притягне до хати. А ти, виявляється, симпатяга – жінки через тебе втрачають спокій.
Я розуміла, що кожна фраза чоловіка звернена не до кота, а до мене, виходжу і з розчуленням спостерігаю:
Юрко тримає Рудого на руках і продовжує жартувати:
— Так і бути, залишайся! Будемо з тобою любити і ділити на двох одну жінку.
2
Автор: Le_mon4ik
в 07:40