Шось дуже особисте - Дневник хулінєякшода
Зболіла, спрагла і скалічена душа
Вже не шукала прихистку в любові.
Танцюючи на лезах і ножах,
Лишала слід по собі з попелу і крові.
Сліпої віри більма на очах
Давно вже сподіваннями не тліли
І згірклий присмак на вустах - давно не страх.
То смак болючої холодної зневіри.
Долоні не поріжте бите скло
І жоден дотик вже давно не гріє.
Не відгукнуться шрами на тепло.
Рубці - лиш згадка про розбиті мертві мрії.
Скалічена, порожня і німа
Притулку по узбіччях не шукала.
В сліпих очах ховалася зима.
Хоча б один світанок ще, - благала.
Один світанок - мить жаданого тепла.
Один короткий вдих і видих - жити...
Хай потім лютуватиме зима.
Хоча б один. На згадку залишити.
Благала мовчки. Бо давно німа
Ковтала сльози - марні сподівання.
Роздерла шрами - так хотілося тепла.
Один світанок. Лиш одне кохання...
Зіп'ялася на ноги і пішла,
Лишаючи багряний слід на лезах.
Пішла туди, де тонкий промінь ледве розірвав
Світанком темряву її нічного неба.
4
Вже не шукала прихистку в любові.
Танцюючи на лезах і ножах,
Лишала слід по собі з попелу і крові.
Сліпої віри більма на очах
Давно вже сподіваннями не тліли
І згірклий присмак на вустах - давно не страх.
То смак болючої холодної зневіри.
Долоні не поріжте бите скло
І жоден дотик вже давно не гріє.
Не відгукнуться шрами на тепло.
Рубці - лиш згадка про розбиті мертві мрії.
Скалічена, порожня і німа
Притулку по узбіччях не шукала.
В сліпих очах ховалася зима.
Хоча б один світанок ще, - благала.
Один світанок - мить жаданого тепла.
Один короткий вдих і видих - жити...
Хай потім лютуватиме зима.
Хоча б один. На згадку залишити.
Благала мовчки. Бо давно німа
Ковтала сльози - марні сподівання.
Роздерла шрами - так хотілося тепла.
Один світанок. Лиш одне кохання...
Зіп'ялася на ноги і пішла,
Лишаючи багряний слід на лезах.
Пішла туди, де тонкий промінь ледве розірвав
Світанком темряву її нічного неба.
4
Автор: хулінєякшода
в 11:47