Вбогий человік - Дневник Le_mon4ik
Ходив по світу вбогий чоловік,
Усе, що мав - це душу незлобли́ву,
Тулився до безхатьків і калік,
Просив у перехожих на поживу.
А люди добрі, - хтось накрив плащем,
А хтось хлібини теплої відкраяв,
Ось так і жив старенький день за днем,
Та долю ані разу не полаяв.
Усе майно, що за роки́ нажив,
Містилося у серці бідолахи, -
Свій довгий вік сумлінно він прожив
І за життя не скривдив і комахи.
Зіграла хижа доля жарт лихий -
Лишила діда жити просто неба,
А він казав: "Спасибі, Боже мій!
Я чую й бачу! Більшого не треба!
Хоч кли́гаю, та на свої́х ногах,
Ще й руки у молитві можу скласти,
І хай неле́гкий мій життєвий шлях,
Я знаю, не даси мені пропасти."
А дехто в ту ж хвилину бурмотів,
Жадаючи розваг і насолоди,
То вкотре телефон нови́й хотів,
То застара автівка - вийшла з моди.
Для когось, бачте, ліжко затісне,
Ще й недостатньо затишна кімната,
А третьому життя якесь нудне,
Душа бажає безупинно свята.
Що не кажіть, а люди - диваки!
Не здатні цінувати те, що мають,
Приймають бла́га з Божої руки
Й не дякують, натомість - нарікають.
Ми так духовно схожі на калік,
Намарно топчем ту життєву ниву,
А десь по світу ходить чоловік
І все, що має - душу незлобли́ву...
9
Усе, що мав - це душу незлобли́ву,
Тулився до безхатьків і калік,
Просив у перехожих на поживу.
А люди добрі, - хтось накрив плащем,
А хтось хлібини теплої відкраяв,
Ось так і жив старенький день за днем,
Та долю ані разу не полаяв.
Усе майно, що за роки́ нажив,
Містилося у серці бідолахи, -
Свій довгий вік сумлінно він прожив
І за життя не скривдив і комахи.
Зіграла хижа доля жарт лихий -
Лишила діда жити просто неба,
А він казав: "Спасибі, Боже мій!
Я чую й бачу! Більшого не треба!
Хоч кли́гаю, та на свої́х ногах,
Ще й руки у молитві можу скласти,
І хай неле́гкий мій життєвий шлях,
Я знаю, не даси мені пропасти."
А дехто в ту ж хвилину бурмотів,
Жадаючи розваг і насолоди,
То вкотре телефон нови́й хотів,
То застара автівка - вийшла з моди.
Для когось, бачте, ліжко затісне,
Ще й недостатньо затишна кімната,
А третьому життя якесь нудне,
Душа бажає безупинно свята.
Що не кажіть, а люди - диваки!
Не здатні цінувати те, що мають,
Приймають бла́га з Божої руки
Й не дякують, натомість - нарікають.
Ми так духовно схожі на калік,
Намарно топчем ту життєву ниву,
А десь по світу ходить чоловік
І все, що має - душу незлобли́ву...
9
Автор: Le_mon4ik
13 Апр 2025 в 16:39