В Киеве был и снег и дождь - Дневник Le_mon4ik
...що звалився нам з чорного неба
у цей тривожний березень
на наші хороші голови,
на наші втомлені ноги,
летить собі, ніжний псих,
не зупиняючись,
і не спиняючись,
красивий та вільний у своєму польоті,
наївний у своєму білому,
приречений на загибель у своїй невагомості,
квапить нас, сумних та роздратованих,
підганяє нас, злих та розчарованих,
з небезпечних вулиць нас проганяючи,
про нас піклуючись і нас захищаючи,
падає нам на повіки втомлені,
падає і на них собі тане,
хоч робити йому цього не дозволяли,
ні, ми не давали згоди
на все це
погоднє неподобство
на це все
неподобство погоднє
ми не давали своєї згоди,
але цьому снігові на всі ці
на наших повіках по собі залишає -
цілунки
маленького
розгубленого
бога,
який нас цим снігом сьогодні лоскоче,
який цим снігом з нас ніби знущається,
який нам цим снігом передає привіти,
мовляв,
я вас бачу, тільки не плачте,
я вас всіх чую, лише не сваріться,
і люди в цей вечір
з цим білим, що впав їм на сиві голови,
з цим білим, що впав їм під втомлені ноги,
йдуть собі, підставляючи щоки,
йдуть собі, прикриваючи очі -
для божих цілунків,
а може для божої ніжності,
чи для кари господньої,
ніхто з них не знає і що, що, що,
що чекає їх далі,
та на секунди все спиняється,
і можна повірити,
що на нас всіх стане любові,
і можна подумати,
що ми всі зможемо вижити,
і можна відчути,
з якою ніжністю ми ще можемо дихати,
і можна розгледіти,
як відчайдушно ми ще вмієм любити,
а знаєте,
навіть можна почути, якщо прислухатися,
як з каналізаційних незапаяних люків,
хтось з останніх сил, і з останньої ніжності
нам шепоче -
я вас всіх бачу, не плачте, діти,
я вас всіх чую, діти, не сваріться
Изм. Le_mon4ik (22 Марта 2025 в 12:15)
11
у цей тривожний березень
на наші хороші голови,
на наші втомлені ноги,
летить собі, ніжний псих,
не зупиняючись,
і не спиняючись,
красивий та вільний у своєму польоті,
наївний у своєму білому,
приречений на загибель у своїй невагомості,
квапить нас, сумних та роздратованих,
підганяє нас, злих та розчарованих,
з небезпечних вулиць нас проганяючи,
про нас піклуючись і нас захищаючи,
падає нам на повіки втомлені,
падає і на них собі тане,
хоч робити йому цього не дозволяли,
ні, ми не давали згоди
на все це
погоднє неподобство
на це все
неподобство погоднє
ми не давали своєї згоди,
але цьому снігові на всі ці
на наших повіках по собі залишає -
цілунки
маленького
розгубленого
бога,
який нас цим снігом сьогодні лоскоче,
який цим снігом з нас ніби знущається,
який нам цим снігом передає привіти,
мовляв,
я вас бачу, тільки не плачте,
я вас всіх чую, лише не сваріться,
і люди в цей вечір
з цим білим, що впав їм на сиві голови,
з цим білим, що впав їм під втомлені ноги,
йдуть собі, підставляючи щоки,
йдуть собі, прикриваючи очі -
для божих цілунків,
а може для божої ніжності,
чи для кари господньої,
ніхто з них не знає і що, що, що,
що чекає їх далі,
та на секунди все спиняється,
і можна повірити,
що на нас всіх стане любові,
і можна подумати,
що ми всі зможемо вижити,
і можна відчути,
з якою ніжністю ми ще можемо дихати,
і можна розгледіти,
як відчайдушно ми ще вмієм любити,
а знаєте,
навіть можна почути, якщо прислухатися,
як з каналізаційних незапаяних люків,
хтось з останніх сил, і з останньої ніжності
нам шепоче -
я вас всіх бачу, не плачте, діти,
я вас всіх чую, діти, не сваріться
Изм. Le_mon4ik (22 Марта 2025 в 12:15)
11
Автор: Le_mon4ik
22 Марта 2025 в 12:13