Колись дуже - Дневник Le_mon4ik

kolisjq-duzhe
Сьогодні я бачила як народжується травма 🙏
На дитячому святі ведуча запитує дітей: "Хто хоче розповісти віршик?" Виходять 10 дітей і по черзі розповідають віршики. Коли залишається одна дівчинка, ведуча каже: "Ну все, давайте далі продовжувати свято".
Дівчинка йде на своє місце і по її щоках починають текти сльози.
Було виразно видно, як частина її залишилася стояти там, поруч із ведучою вечора. Сльози відразу помітили вихователі і звернули увагу ведучої, попросивши її дати дівчинці можливість розповісти віршик.
Але було вже "пізно".
Дівчинка стояла, дивлячись у порожнечу, склавши руки на грудях перед собою, і фізично не могла вимовити ні слова. Вона не плакала, просто все далі і далі "йшла в ту порожнечу", щоб не було так боляче.
Коли вона повернулася назад і сіла на свій стільчик у першому ряду, я запитала її, чи не хоче вона сховатися ось тут у куточку (я сиділа в другому ряду, в кутку). Вона кивнула і стала поруч зі мною (дівчинка мене трохи знає, наші діти гралися разом).
Я сказала: "Якщо хочеш, можеш сісти до мене на коліна?" Вона кивнула і мовчки, нічого не кажучи ні слова, залізла, все ще продовжуючи дивитися туди, в порожнечу. Я запитала, чи можна я тебе обійму, вона кивнула. Я обійняла її і стала з нею розмовляти, словами підтверджуючи те, що сталося (ти дуже хотіла розповісти віршик; тобі стало дуже прикро, що ти не встигла розповісти віршик; я вважаю, що це дуже несправедливо і т.д). Вона кивала і плакала. Я просто гладила її по спині, раз-по-раз повторюючи, як це було нечесно, несправедливо і прикро.Якоїсь миті вона прямо фізично розслабилася і лягла на мене тілом. Я вже нічого не говорила, просто міцно її тримала.
Вистава закінчилися, далі відповідно до програми заходу всі розійшлися. Ми ще посиділи деякий час, стало якось спокійніше, вони з моїм сином стали перебирати кубики, які стояли поряд. Потім ми стали з цих кубиків будувати будиночки.
Але дівчинка все ще мовчала. Наче слова цього вірша реально застрягли у горлі. Я бачила, що очима вона мені відповідає, а фізично голосом прямо не може, хоча і намагається.
Прийшли ще кілька дітей і почали всі разом у щось грати, шаленіти – все як і належить на дитячому святі.
Коли настав час розходитися, я підійшла до цієї дівчинки, сіла навпочіпки і, дивлячись їй у вічі, сказала: "Якщо ти хочеш, ти можеш розповісти мені той віршик, який хотіла, я із задоволенням послухаю".
Вона подивилася на дітей навколо, і я додала: "Можна тихо-тихо, пошепки, щоб чула тільки я". Вона голосом сказала "так" і розповіла віршик, після чого зробила дуже потужний видих. Було прямо видно, що вона повернулася, вона посміхнулася, в її очах знову з'явився блиск. Я обійняла її.
Присвячується всім нам – тим, кому колись дуже хотілося розповісти віршики на святі і не вийшло.
Автор Н. Целунова,


4
Автор:
19 Дек 2024 в 16:50
Знакомства и общение 2024