Не кажи нікому - Дневник Le_mon4ik
Не кажи нікому , яка в тебе доля ,
Не повірять люди , що живеш в неволі ,
Думають і знають , що ти жінка сильна ,
Залишайсь для інших радісна і мила .
Хай ніхто не знає , як життя збігає ,
Коли серце плаче , як душа ридає ,
Хай твоя неволя видається раєм ,
Правду , твою правду хай ніхто не знає .
Люди часто кажуть , що в житті щаслива ,
За спиною маєш порятунок-крила ,
Пташкою літаєш , жайвором щебечеш ,
А ніхто не бачить , що у ранах серце .
Тільки зорі в небі болі твої знають ,
По ночах ти часто з ними розмовляєш ,
Холодом вечірнім душу заспокоять ,
Але ран душевних блиском не загоять .
Коли зійде сонце , сльози висихають ,
А твою самотність і не помічають ,
Думка , важка думка , мовчазна , без слова ,
Жити і терпіти все життя готова .
Знаю , що не хочеш людям повідати ,
Як же довелося все життя страждати ,
Вміло своє серце на замок закрила ,
Може б щось змінити ?.. Ні , не погодилась .
А хіба ж так треба все життя прожити ,
Щоб в таких терпіннях щастя утопити ?
Діти вже дорослі , внуки підростають ,
Материнське щастя в них своє шукаєш .
Для сім’ї своєї роки присвятила ,
А жіноче щастя , краплею ловила ,
А що далі буде , то ніхто не знає ,
Старість на порозі , це мене лякає .
Та не плачуть очі , висохнули сльози ,
До душі крадуться льодяні морози ,
І самотнє серце молотом стукоче ,
Вирватись на волю , щось сказати хоче .
Не дозволить розум правдоньку відкрити ,
Не змогла , не вміла себе полюбити ,
Думала що краще в собі все скривати ,
А стороннім людям , не потрібно знати .
Щастя не позичиш , долю не підкупиш
І свої проблеми полем не розгубиш ,
Долю , свою долю , несла мовчазливо ,
А здається людям , що живеш щасливо .
6
Не повірять люди , що живеш в неволі ,
Думають і знають , що ти жінка сильна ,
Залишайсь для інших радісна і мила .
Хай ніхто не знає , як життя збігає ,
Коли серце плаче , як душа ридає ,
Хай твоя неволя видається раєм ,
Правду , твою правду хай ніхто не знає .
Люди часто кажуть , що в житті щаслива ,
За спиною маєш порятунок-крила ,
Пташкою літаєш , жайвором щебечеш ,
А ніхто не бачить , що у ранах серце .
Тільки зорі в небі болі твої знають ,
По ночах ти часто з ними розмовляєш ,
Холодом вечірнім душу заспокоять ,
Але ран душевних блиском не загоять .
Коли зійде сонце , сльози висихають ,
А твою самотність і не помічають ,
Думка , важка думка , мовчазна , без слова ,
Жити і терпіти все життя готова .
Знаю , що не хочеш людям повідати ,
Як же довелося все життя страждати ,
Вміло своє серце на замок закрила ,
Може б щось змінити ?.. Ні , не погодилась .
А хіба ж так треба все життя прожити ,
Щоб в таких терпіннях щастя утопити ?
Діти вже дорослі , внуки підростають ,
Материнське щастя в них своє шукаєш .
Для сім’ї своєї роки присвятила ,
А жіноче щастя , краплею ловила ,
А що далі буде , то ніхто не знає ,
Старість на порозі , це мене лякає .
Та не плачуть очі , висохнули сльози ,
До душі крадуться льодяні морози ,
І самотнє серце молотом стукоче ,
Вирватись на волю , щось сказати хоче .
Не дозволить розум правдоньку відкрити ,
Не змогла , не вміла себе полюбити ,
Думала що краще в собі все скривати ,
А стороннім людям , не потрібно знати .
Щастя не позичиш , долю не підкупиш
І свої проблеми полем не розгубиш ,
Долю , свою долю , несла мовчазливо ,
А здається людям , що живеш щасливо .
6
Автор: Le_mon4ik
17 Дек 2024 в 18:40