Пробігають роки - Дневник Le_mon4ik
...Коли тобі двадцять - не хочеш і чути,
Що довго ночами не зможеш заснути...
Що руки і ноги болітимуть дуже.
У двадцять літаєш... тоді все байдуже.
У тридцять - ти плинність часу помічаєш,
Дітей своїх ніжно за руки тримаєш.
Уже твої мама і тато сивіють,
Вони ж молоді ще... Чому так хворіють?!.
У сорок - вже діти твої вище тебе,
У них свої радощі, мрії, потреби...
Вони, як і ти колись, хочуть літати,
У тебе завдання — їм крила надати.
Уже й п'ятдесят... і не віриться навіть,
А час невблаганний і він своє править.
І діти твої почали помічати,
Що ти все хворієш, стаєш забувати...
А в шістдесят - твої руки і ноги
Немов не твої, докучають знемоги,
Онуки дорослі, у клопотах діти,
Усі вони хочуть тебе пожаліти.
Вісімдесят... Часто дивишся в небо,
Вже діти сивіють... Нічого не треба,
Аби хтось провідав, сказав добре слово.
На лаві сусіди... Тихенька розмова...
Пробігають роки, мов неспутані коні,
І сріблом малює життя твої скроні.
І двадцять тобі вже не буде ніколи,
І тридцять... і сорок... Біжать видноколи..
Тепер я скажу головну таємницю -
Життя твоє в дітях твоїх повториться.
Тому серед буднів і зла не згубися,
У памяті їхній ти світлом лишися...
2
Що довго ночами не зможеш заснути...
Що руки і ноги болітимуть дуже.
У двадцять літаєш... тоді все байдуже.
У тридцять - ти плинність часу помічаєш,
Дітей своїх ніжно за руки тримаєш.
Уже твої мама і тато сивіють,
Вони ж молоді ще... Чому так хворіють?!.
У сорок - вже діти твої вище тебе,
У них свої радощі, мрії, потреби...
Вони, як і ти колись, хочуть літати,
У тебе завдання — їм крила надати.
Уже й п'ятдесят... і не віриться навіть,
А час невблаганний і він своє править.
І діти твої почали помічати,
Що ти все хворієш, стаєш забувати...
А в шістдесят - твої руки і ноги
Немов не твої, докучають знемоги,
Онуки дорослі, у клопотах діти,
Усі вони хочуть тебе пожаліти.
Вісімдесят... Часто дивишся в небо,
Вже діти сивіють... Нічого не треба,
Аби хтось провідав, сказав добре слово.
На лаві сусіди... Тихенька розмова...
Пробігають роки, мов неспутані коні,
І сріблом малює життя твої скроні.
І двадцять тобі вже не буде ніколи,
І тридцять... і сорок... Біжать видноколи..
Тепер я скажу головну таємницю -
Життя твоє в дітях твоїх повториться.
Тому серед буднів і зла не згубися,
У памяті їхній ти світлом лишися...
2
Автор: Le_mon4ik
в 13:03