І знову холодно без Тебе та самотньо, Коли світанок відпускає спати нічку, А ще... крізь вікна буревіїв сотень сотні, Тож... запали в мені... спали мене, мов свічку. Я підставлятиму обличчя під цілунки, Я пригортатимусь... а Ти... тримай міцніше, Шитво очей Твоїх прикрасять візерунки, Коли нестримна я порушу ранку тишу. Та я сама тепер... а Ти сріблясте мрево, І розчиняєшся за мить до поцілунку, Лишають тіні бісером старі дерева, Який покотиться в зіничок мокрі лунки. 7
