Напевно, пережила ті роки, Коли боялась, що про мене скажуть. Боялась ступити не так, не так піти, Бо люди завжди збоку щось підкажуть. Напевно, я змінила щось в собі, Бо вже не сперечаюсь, не доводжу. Не слухаю наклепів та брехні, Від долі не чекаю нагороду. Я знаю, Бог із неба бачить все, І Він буде судити, а не люди. Життя нас всіх по-своєму несе, І кожен день дає свої етюди. Тож, часом, як зневіра дістає, Собі нагадую - прорвуся, це не вперше. Ціную завжди те, що в мене є, І тих людей, на котрих можу спертись. Автор: Марина Лавришин 3
