Не говори никому - Дневник Le_mon4ik
Не кажи нікому, яка в тебе доля,
Не повірять люди, що живеш в неволі,
Думають і знають, що ти жінка сильна,
Залишайсь для інших радісна і мила .
Хай ніхто не знає, як життя збігає,
Коли серце плаче, як душа ридає,
Хай твоя неволя видається раєм,
Правду, твою правду хай ніхто не знає .
Люди часто кажуть, що в житті щаслива,
За спиною маєш порятунок-крила ,
Пташкою літаєш, жайвором щебечеш ,
А ніхто не бачить, що у ранах серце .
Тільки зорі в небі болі твої знають,
По ночах ти часто з ними розмовляєш,
Холодом вечірнім душу заспокоять,
Але ран душевних блиском не загоять.
Коли зійде сонце, сльози висихають,
А твою самотність і не помічають,
Думка, важка думка, мовчазна, без слова,
Жити і терпіти все життя готова.
Знаю, що не хочеш людям повідати,
Як же довелося все життя страждати,
Вміло своє серце на замок закрила,
Може б щось змінити?.. Ні, не погодилась.
А хіба ж так треба все життя прожити,
Щоб в таких терпіннях щастя утопити?
Діти вже дорослі, внуки підростають,
Материнське щастя в них своє шукаєш.
Для сім’ї своєї роки присвятила,
А жіноче щастя, краплею ловила,
А що далі буде, то ніхто не знає,
Старість на порозі, це мене лякає.
Та не плачуть очі, висохнули сльози,
До душі крадуться льодяні морози,
І самотнє серце молотом стукоче,
Вирватись на волю, щось сказати хоче.
Не дозволить розум правдоньку відкрити,
Не змогла, не вміла себе полюбити,
Думала, що краще в собі все скривати,
А стороннім людям, не потрібно знати.
Щастя не позичиш, долю не підкупиш
І свої проблеми полем не розгубиш,
Долю, свою долю, несла мовчазливо,
А здається людям, що живеш щасливо.
9
Не повірять люди, що живеш в неволі,
Думають і знають, що ти жінка сильна,
Залишайсь для інших радісна і мила .
Хай ніхто не знає, як життя збігає,
Коли серце плаче, як душа ридає,
Хай твоя неволя видається раєм,
Правду, твою правду хай ніхто не знає .
Люди часто кажуть, що в житті щаслива,
За спиною маєш порятунок-крила ,
Пташкою літаєш, жайвором щебечеш ,
А ніхто не бачить, що у ранах серце .
Тільки зорі в небі болі твої знають,
По ночах ти часто з ними розмовляєш,
Холодом вечірнім душу заспокоять,
Але ран душевних блиском не загоять.
Коли зійде сонце, сльози висихають,
А твою самотність і не помічають,
Думка, важка думка, мовчазна, без слова,
Жити і терпіти все життя готова.
Знаю, що не хочеш людям повідати,
Як же довелося все життя страждати,
Вміло своє серце на замок закрила,
Може б щось змінити?.. Ні, не погодилась.
А хіба ж так треба все життя прожити,
Щоб в таких терпіннях щастя утопити?
Діти вже дорослі, внуки підростають,
Материнське щастя в них своє шукаєш.
Для сім’ї своєї роки присвятила,
А жіноче щастя, краплею ловила,
А що далі буде, то ніхто не знає,
Старість на порозі, це мене лякає.
Та не плачуть очі, висохнули сльози,
До душі крадуться льодяні морози,
І самотнє серце молотом стукоче,
Вирватись на волю, щось сказати хоче.
Не дозволить розум правдоньку відкрити,
Не змогла, не вміла себе полюбити,
Думала, що краще в собі все скривати,
А стороннім людям, не потрібно знати.
Щастя не позичиш, долю не підкупиш
І свої проблеми полем не розгубиш,
Долю, свою долю, несла мовчазливо,
А здається людям, що живеш щасливо.
9
Автор: Le_mon4ik
31 Авг 2024 в 11:23