Я спитала у свого життя: -- Ти чому таке різне буваєш? То спокійне, як миле дитя, То вируєш і міри не маєш!.. То пекуче, гірке, як полин, То приємне, як вранішня кава. То минаєш, як подих один, То проходиш повільно, цікаво. Ніжно так зігріваєш теплом І даруєш мені компліменти. То умить обертаєшся злом, Посилаєш болючі моменти. То несешся, як злий ураган, І руйнуєш всі плани і мрії. То пливеш, наче сивий туман І вселяєш у серце надію. І промовило тихо воно: -- Скільки можна про це говорити, Якби я монотонним було, То би скучно було тобі жити! 6
