..#8.. - Дневник люта_пташка
Я пам’ятаю тебе, хоч давно відпустила:
Літо, вино і тобою даровані крила…
Я була юна, шалена і гарна, як квіти,
Ти говорив так серйозно «у нас будуть діти».
Я лиш сміялась, тоді я була не готова,
«Діти» і «я» то були несумісні два слова.
Ти говорив, що ми знайдемо сенс існування,
Будемо в Індії разом стрічати світання…
Зайчиків сонячних я запускала по стелі,
Ти роздивлявся на мапі маршрути до Делі.
Час пролітав, в наші риси приносячи зміни,
Я тоді вперше в житті захотіла дитину.
Я все частіше ночами дивилась у стелю,
Ти обирав в інтернеті квитки. Економ. Київ- Делі
Паспорт, рюкзак на підлозі незграбно розкритий,
Я попросила ніколи мені не дзвонити!
Я відпустила і різко дорослою стала,
Ти обіцяв надіслати листівку з Непала…
Ти пив масалу, а в нас зацвіли абрикоси,
Я тоді вперше обрізала коротко коси,
Я працювала, робила кар’єру юриста,
Спогади стихли у звуках великого міста.
Ти обіцяв відшукати себе в цьому світі,
Я на очах висихала, як зрізані квіти!
Кава, вино…Я збирала себе із уламків,
Ти у фейсбуці запостив світлини світанків.
Може,себе віднайшов, може, був у процесі,
Час пролітав, лиш новини мелькали у пресі.
Ти написав! Мов ножем у оголену спину!
Я в той момент вже чекала на старшого сина…
Я побажала тобі дуже сухо удачі,
Ти відповів щось просте і незначуще, наче…
Просто життя лиш одне і його треба жити!
Я вже навчилась. І знаєш, у мене є діти,
В мене сім’я і найкращі у світі світання,
Я точно знаю яким бува справжнє кохання!
Де ти живеш…я не знаю…Мабуть, у Нью-Делі,
Паспорт, рюкзак і оплачена ніч у готелі.
Гострий, як біль, суп з грибами, картоплею, карі,
Купа думок і, можливо, штук п’ять мемуарів.
Пошук себе, пошук правди, високих мотивів,
В ньому ти схуд, заблукав і вже навіть посивів.
Рваний рюкзак вже натер тобі душу і спину,
Ти і забув, що хотів мати доньку і сина
Я написала свій перший рукопис нон фікшн.
Ти залишаєш п’ять рупій на чай водію мото-рікші.
Далі ти пішки… І знов своє місце шукаєш,
Фото світання у вайбер мені надсилаєш.
Я ставлю лайк і іду готувати вечерю,
Сонячних зайчиків діти пускають по стелі,
Іноді згадую як ти сміявся «у нас будуть діти»
Так…
Але прізвища спільного їм не носити…
©
Юлія Олефір
Изм. люта_пташка (30 Авг 2023 в 22:00)
15
Літо, вино і тобою даровані крила…
Я була юна, шалена і гарна, як квіти,
Ти говорив так серйозно «у нас будуть діти».
Я лиш сміялась, тоді я була не готова,
«Діти» і «я» то були несумісні два слова.
Ти говорив, що ми знайдемо сенс існування,
Будемо в Індії разом стрічати світання…
Зайчиків сонячних я запускала по стелі,
Ти роздивлявся на мапі маршрути до Делі.
Час пролітав, в наші риси приносячи зміни,
Я тоді вперше в житті захотіла дитину.
Я все частіше ночами дивилась у стелю,
Ти обирав в інтернеті квитки. Економ. Київ- Делі
Паспорт, рюкзак на підлозі незграбно розкритий,
Я попросила ніколи мені не дзвонити!
Я відпустила і різко дорослою стала,
Ти обіцяв надіслати листівку з Непала…
Ти пив масалу, а в нас зацвіли абрикоси,
Я тоді вперше обрізала коротко коси,
Я працювала, робила кар’єру юриста,
Спогади стихли у звуках великого міста.
Ти обіцяв відшукати себе в цьому світі,
Я на очах висихала, як зрізані квіти!
Кава, вино…Я збирала себе із уламків,
Ти у фейсбуці запостив світлини світанків.
Може,себе віднайшов, може, був у процесі,
Час пролітав, лиш новини мелькали у пресі.
Ти написав! Мов ножем у оголену спину!
Я в той момент вже чекала на старшого сина…
Я побажала тобі дуже сухо удачі,
Ти відповів щось просте і незначуще, наче…
Просто життя лиш одне і його треба жити!
Я вже навчилась. І знаєш, у мене є діти,
В мене сім’я і найкращі у світі світання,
Я точно знаю яким бува справжнє кохання!
Де ти живеш…я не знаю…Мабуть, у Нью-Делі,
Паспорт, рюкзак і оплачена ніч у готелі.
Гострий, як біль, суп з грибами, картоплею, карі,
Купа думок і, можливо, штук п’ять мемуарів.
Пошук себе, пошук правди, високих мотивів,
В ньому ти схуд, заблукав і вже навіть посивів.
Рваний рюкзак вже натер тобі душу і спину,
Ти і забув, що хотів мати доньку і сина
Я написала свій перший рукопис нон фікшн.
Ти залишаєш п’ять рупій на чай водію мото-рікші.
Далі ти пішки… І знов своє місце шукаєш,
Фото світання у вайбер мені надсилаєш.
Я ставлю лайк і іду готувати вечерю,
Сонячних зайчиків діти пускають по стелі,
Іноді згадую як ти сміявся «у нас будуть діти»
Так…
Але прізвища спільного їм не носити…
©
Юлія Олефір
Изм. люта_пташка (30 Авг 2023 в 22:00)
15
Автор: люта_пташка
30 Авг 2023 в 21:59