Ми жiнки.. - Дневник Ця__Мадам___ДурмаН

«…Ми вже не боїмося не сподобатися. Бути не відповідними. Не знати. Не встигнути. Чи не вміти пекти «Наполеон». Готувати плов. Правильно малювати стрілки. Перепитувати. Виглядати безглуздо.
Нам є що вдягнути влітку. Восени також. І одяг взагалі не проблема.
В нашому житті все менше прогалин. Вже не страшно йти не по прямій. Можна й криво. Знаємо, що красиво – це всередині.
Ми не боїмося потонути. Давно живемо на глибині. Не соромимося плакати. Від горя і радості. Сміятися від цього теж вміємо.
Ми не боїмося сивини. Зморшок. Вони вже не перші. І тепер все – від посмішки.
Нам вже пізно боятися, хто що подумає. Колеги. Свекруха. Люди. Нам давним-давно байдуже чи мите. Чи чищене. З глютеном чи без. Їмо те, що любимо. Інколи й вночі. І нам зовсім не соромно. Ми знаємо, що келих вина не зашкодить. Бо шкодить – не дихати. Забороняти собі. Не хотіти.
Нам байдуже прийшов він о 18:30 чи 21:00. Якщо він кохає. І поспішає. Головне – він є.
Ми вже не боїмося бути самі. Вміємо не бачити того, хто не помічає. Йти від того, хто відштовхує.
Нам є що сказати. Про що мовчати. Про що молитися. У нас все від душі. Ми вже чиясь віддушина. Нам не страшно виглядати божевільними. Товстими. Худими.
Ми давно перестали скидатися. І почали бути. Робити те, що любимо. Любити того, хто любить. Спати з тим, з ким не заснеш. Навіть якщо дуже хочеться. Говорити прямо. Не накручувати. Кучері. Себе. Не випрямляти локони. Завжди тримати спину рівно. Дивитися крізь пальці на дурнів. Прислухатися до тиші.
Гіркий шоколад для нас солодкий. Ми цінуємо час. Ранок. День. Ніч. Не змушуємо доньок. Не повчаємо синів. Ми зайняті справою. Своєю. Вміємо бути з собою. І собою.
Ми вже не звинувачуємо батька. Любимо маму. Не боїмося померти. Бо ми – живемо.
Ми – жінки, яким вже пізно боятися...»