Схилив я голову і йду поволі Дрімучим лісом в самоті. Навколо осінь. Надо мною Кружляють квіти золоті. Безмірна тиша. Спів веселий Давно-давно помалу стих, Як пісня матері моєї, Як гомін друзів молодих. Іду… Усім чужий, далекий… Ніхто не скаже: “Брате мій!” Ніхто руки мені не стисне В землі холодній і німій. І коли я впаду безсилий, Ніхто не спиниться йдучи, Хіба що вітер полудневий Крилом пригріє летючи. 12
