Прокляття, розпач і ганьба! Усю пройшов я Україну, І сам не знаю, де спочину І де не стріну я раба. Зректись себе, забуть ім’я, Всесвітнім соромом покритись І, не соромлячись, дивитись, – Це дійсність, сон? – не знаю я… О краю рабський, скільки сліз Було в мені… і ласк, і втіхи… Які чудовні трави-ліки Для ран твоїх в собі я ніс… Ти п’яний спав… А я горів, Душа ставала крем’яною, І не слова тепер спокою, А іскри креше з неї гнів. І їх, як зерна, кину я В твоїх полях, степах і луках, І, може, ти в пекельних муках Згадаєш згублене ім’я. 9
